Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Давос вигукував накази один за іншим; весла різних бортів загребли у протилежні боки, і галера розвернулася. «Пані Мар’я» теж звільнилася чисто. От і добре: вогонь вже біг «Королевою Алісанною» та її ворогами швидше, ніж Давос міг собі уявити. Люди, охоплені зеленим полум’ям, стрибали у воду з нелюдським вереском. З мурів Король-Берега надсилали смерть вогнеплюйки, а три великі журавлі за Грязючною брамою жбурляли каміння. Один, з бика завбільшки, впав між «Чорною Бетою» та «Примарою», струснувши обидва кораблі та линувши на людей хвилю води. Інший, не надто менший, влучив у «Зухвалий сміх». Веларіонівська галера вибухнула, наче кинута з башти дитяча іграшка, і розкидала навколо тріски завбільшки з людську руку.
Крізь чорний дим та вихори зеленого вогню Давос побачив купу дрібніших суден, яка просувалася униз річкою: плутанину поромів та байдаків, стругів, скедій, шугалій, зогнилих коробів старих думбасів, що вже ледве плавали на поверхні. Все це сміття не могло змінити ходу битви; мабуть, хтось випустив його з відчаю, ні на що не сподіваючись. Шереги вже безнадійно переплутались. Зліва «Князь Стефон», «Відчайдушна Дженна» та «Швидкий меч» прорвалися крізь ворожий стрій та рушили угору течією. Проте праве крило застрягло у запеклому бою, а середина тріщала й ламалася під каменями з журавлів. Деякі капітани повертали донизу, інші звертали наліво, щоб якось уникнути руйнівного граду. «Лють» намагалася бити по місту з задньої метавки, але не діставала: барила смоли падали й розбивалися під мурами. «Пірнач» втратив більшість весел, «Вірного» протаранили, і він вже хилився. Давос загнав «Чорну Бету» між ними і завдав побіжного удару багато поцяцькованій розважальній мавні королеви Серсеї, наразі натоптаної вояками замість музик, двірських панн та служників. Від сутички з десяток вояків полетів у воду, де лучники з «Бети» швидко поцілили тих, хто спробував триматися на поверхні.
Вигук Матоса попередив його про небезпеку з лівого боку — там одна з ланістерівських галер зібралася їх таранити.
— На правий край якомога! — заволав Давос. Деякі веслярі відштовхнулися веслами від мавни, а інші розвернули галеру так, щоб ніс її стрічав нападника — «Білого оленя». На мить Давос злякався, що не встигне, і його потоплять, але течія допомогла крутнути «Чорну Бету», і ворог завдав удару лише поковзом. Два короби заскреготіли один на одному, ламаючи весла. Мимо голови свиснула гостра, наче спис, тріска. Давос смикнувся і зіщулився.
— На приступ! — наказав він. Полетіли линви з гаками. Давос вийняв меча і очолив приступ сам.
Вояки з «Білого оленя» наготувалися до оборони коло поручнів, але щитники «Чорної Бети» змели їх, наче вересклива сталева хвиля. Давос пробився крізь натовп, шукаючи їхнього капітана, але той тим часом вже встиг загинути. Давос на хвилину затримався над його тілом, і хтось поцілив йому сокирою по голові. Шолом відвернув удар, і череп лише загув там, де мав би репнути навпіл. Засліплений ударом, Давос спромігся тільки впасти і відкотитися, а нападник кинувся на нього знову з лютим вереском. Давос вхопив меча обіруч і увігнав його вістря у живіт ворогові.
Один з його жеглярів підсмикнув свого капітана на ноги.
— Пане капітане, «Олень» наш!
Давос і сам вже бачив, що це правда. Більшість ворогів загинули, помирали або здалися. Він зняв шолома, витер кров з обличчя і повернувся на власний корабель, обережно вишукуючи твердої стежки між слизьких людських тельбухів. Матос подав йому руку і допоміг перебратися через поручні.
Кілька коротких хвилин «Чорна Бета» і «Білий олень» лишалися тихим оком посеред бурі. «Королева Алісанна» та «Шовкова панна», досі зчеплені разом, перетворилися на пекельне зелене ревище, спливаючи донизу течією та тягнучи за собою рештки «Сороміцької панни». Одна з мирійських галер врізалася у них і тепер теж палала. «Кіт» знімав людей з «Відважного», що хутко зникав під водою. Керманич «Драконоборця» увігнав свій корабель між двох пришибів і тим роздер йому дно. Жеглярі ринули разом з лучниками та щитниками на берег, щоб приєднатися до приступу стін. «Червоного крука» протаранили, і він повільно хилився на один бік. «Морський олень» боровся заразом і з вогнем, і з нападниками, але над Джофріним «Відданим» підняли прапор вогняного серця. «Лють» з її гордовитим носом, проламаним усередину каменем з метавки, зчепилася з «Божою ласкою». Давос побачив, як «Гордість Плавня» князя Веларіона вдарила між двох ланістерівських річкових стругів, один перевернула, а інший підпалила вогняними стрілами.