Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2
- Автор: Думанська Оксана
- Серия: Хроніка пригод Ґеня Муркоцького #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВК «АРС»
- ISBN: 978-966-2739-07-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2». Краткое содержание книги:
Козобродський, спочатку потішившись, що книгу розкуповували, як підсмажене насіння, за три дні сам оббігав усі крамниці, забираючи рештки накладу. Колеги викликали його на суд чести за неприхований плаґіат, додавши до цих звинувачень ще й фантазійні висліди з історії рідних теренів.
За овальним столом сиділи переважно літні чоловіки, яким не дуже хотілося бештати Теодора, але їхні молоді колеги вимагали крови (вони зайняли місця попри стіни).
Щоб ви не знудилися від переказу питань і відповідей, знайте: Козобродський боронив себе до останнього набою, незважаючи на галас молодої професури. Увечері він гордо сидів за столиком у «Говерлі», напихав шлунок печенею і переможно поглядав навкруги.
«Вони мають мене за неука, а самі хто? Оприлюднює недоведені факти! То доведіть, що вони недоведені! Ладні відмовитися від своєї історії, запроданці! Якщо під Будапештом знаходять у римській гробниці добре вдержане тіло жінки з королівського роду, що жила за двісті літ перед Різдвом Христовим, і крайка[43], якою вона підперезана, мало чим відрізняється від нинішньої, то невже цього мало, щоб переконатися: перша мумія — наша?! Чи їм потрібно, аби та мумія ожила і сама все оповіла?»
Уже не одна чарка горілки від Бачевського зігріла стравохід пониженого професора, а він не спиняв внутрішньої суперечки. Річ у тім, що Козобродський не знаходив собі співрозмовника: не було людини, яка б захотіла вислуховувати його роздуми чи гіпотези. Він би зрадів навіть недовірливому Альбертшулле — лиш би той встав з домовини. Самотність догризала знаменитість, і до тії гризоти додавалася образа на цілий світ.
«Я занадто вимогливий до себе... Не можна піддаватися зневірі... Слава — завжди слава, навіть якщо це брехливий поголос. Славу треба творити самому. Дешеву повістину «Зустрів любов» невдатного початківця-писаки ніхто не хотів купувати, доки в газеті не з'явилася оповістка: молодий і заможний чоловік шукає собі наречену з чеснотами, як у головної героїні... За три дні не було жодного примірника в книгарнях!»
Горілка шуміла в голові і вимагала сміливих учинків. Козобродському здалося, що він перед студентами. Професор поважно підвівся.
— Письмена історії не стирає час. Вони проступають навіть на холодному камені, що вже казати про людську пам'ятливість. Сто літ тому помер наш славетний земляк Йосиф Кізіляк, а про нього й досі згадують у його родиннім краю. Він був сином урядовця, вчився в університеті, отримав посаду, але все покинув і почав своє життя «вічного жида», переїжджаючи з міста в місто, із села в село.
Нарід в «Говерлі» почав шуміти і пересміхатися, та ніхто не зупинив Теодора.
— І всюди Кізіляк лишав пам'ять по собі — написи свого імени на високих скелях, у печерах, на стінах домів, на пам'ятниках. Казали про нього різне: зробив заклад, що прославиться впродовж трьох літ; поклявся зрадливій дівчині, що та бачитиме його ім'я скрізь, де можна його написати; захворів на манію...
Власник «Говерлі» стояв напоготові, щоб скликати всіх викидайлів, але був заскочений перебігом думок Козобродського.
— Коли відкривали новий міст через Дунай, тоді Кізіляк не міг пропустити нагоди зв'язати своє ім'я з новою будівлею: він спромігся його написати на однім із биків великими літерами, хоч і досі не зрозуміло, як сміливець туди добрався.
Почулися схвальні оплески і регіт.
— Чи можна поставити питання шановному професорові? — наважився власник «Говерлі».
— Після лекції! — категорично сказав Козобродський і продовжив, підвищуючи голос до високого патосу. — Одного дня ім'я Кізіляка з'явилося на стіні цісарського палацу. Старий імператор наказав прикликати Йосифа для нагінки. Він суворо ганьбив його і поучував; Кізіляк стояв перед письмовим столом, а імператор ходив туди-сюди кабінетом і раптом вчув якесь дряпання. Повернувшись, він спитався Йосифа, що той робить. «Уже нічого, Ваша Величносте», — відповів наш краянин. Цісар нічого не зрозумів і відпустив винуватця, а за якийсь час побачив видряпане його ім'я на своєму столі.
43
тканий жіночий пояс