Гра у три руки

Ні, все не те...

Ірина поставила чайник. Зосередитися. Мислити логічно. Починаючи від простого. Дробот пов'язаний із ними, з отими монстрами, котрі затіяли оборудку. Припустимо, Дробот викрив її як свідка їхніх темних справ. Якщо так, то далі напрошується лише один варіант — прибрати її, заки інформація ще не стала чиїмось надбанням. За таких розкладів випадкові свідки зникають дуже швидко, майже миттєво. Цього досі не зробили. А часу минуло більш як достатньо. Отже...

Отже, логічно припустити, що шеф усе-таки не з ними. Принаймні, не цілком або ж має у справі окремий інтерес. Тому вирішив почекати. А тим часом зробив незрозумілий хід з ноутбуком. Навіщо?... Для чого...?

Так, що їй відомо? Крім, звичайно, справ, якими займається клієнт. Небагато, але дещо є. По-перше, з АТС попрацювали додатково після того, як Ірина здала повноваження. Обладнали системами захисту, щоб не заліз хтось інший, у тому числі вона. По-друге, створили зайвий порт і зайвий канал. Це вже навпаки: щоби хтось сторонній міг потрапити. Таємно. І, судячи з фрагмента розмови з участю Дробота, що прослухала Ірина, та враховуючи, що інші свої розмови шеф знищив, цей учасник оборудки вів подвійну гру. Додаткові підозріння вносив і той факт, що Дробот виявився не зовсім тим, за кого себе видавав. З якоюсь метою висококласний фахівець-комп'ютерник удавав тупого керівника, цілеспрямовано не помічаючи «ляпів» та хитрощів підлеглих.

Що станеться далі?

А щось мало статися. В уяві виникли інші фрагменти розмов, які тоді геть чисто перемішались у голові. Тепер же все поступово розкладалося по відповідних полицях, набуваючи нового й нового змісту. Згадуючи і вкотре аналізуючи почуте, вона гостро заструганим олівцем креслила схеми на аркуші формату А4. Дата проведення «клубного столу» — двадцятого липня. Отже...

За все своє життя Ірина жодного дня не працювала у сільському господарстві, однак добре розуміла цю систему. Право їсти мають усі. Проте, коли з'являється стадо свиней, до годівниці не доступитися. Давлячи все на своєму шляху, вони готові рознести і корито. Ті, кому пощастило запхати туди рило першими, намагаються проковтнути швидше та більше, розуміючи, що задні відіпхають, а то й задавлять. Такий закон свинячого стада. Тому подібні підприємства існують, як правило, недовго. Швидше ковтнути — і набік. До року, а то й менше їхня діяльність. Надто великий ризик. Надто жорстокий природний відбір у гонитві за прибутками.

Термін проведення «клубного столу» означатиме останній день не лише фірми «Корандо», а й ще кількох компаній-одноденок, створених з однією лише метою — хапнути з корита. І щойно гроші осядуть на рахунках учасників, вони зникнуть. Того самого дня. Разом з паперами, АТС-ами, штатом та іншими атрибутами. Так, наче їх ніколи й не було. Так, щоб не викрили інші — ті, хто ще позаду, кому поки що лише пахне наживою та смокче в шлунку.