Джмеленя та Канікульне озеро

— А ви кого сподівалися тут побачити? Балерину оперного театру? Ге-ге-ге! — розсміявся старий так, наче фанеру ламав.

— Але мій тато не міг взяти такого охоронця скарбу!

— А він і не брав! — погодився Шилер. — Я сам побачив, як водяник ховає скарб під колишнім фонтаном. Тому пробрався в тунель і почекав, поки мене тут зачинять.

— Тоді скарб не твій!

— Мій! Я ж його сам стеріг! Тому давайте швидко: віддам на нього права — і робіть з ним, що хочете! Малий, тебе як звати? — скарбник струсонув Дмитриком.

— Дмитро Степанович Білонога!

Вихопивши зі своєї спецівки ножик, скарбник без жодних пояснень шаркнув ним Дмитрикові по пальцю, вмочив у ранку перо, що також наче з повітря з’явилося в його пальцях, і простягнув хлопчику. Усе відбулося так швидко, що той не встиг і крикнути.

— На, підпишись у праві володіння скарбу.

— І ви мене відпустите? — Дмитрик тремтячою рукою взяв закривавлене перо.

— Звісно! Навіть допоможу звідси вибратись. Підписуй, отут на кисті.

— Дмитрику, стій! — Тиціан шарпнув малого з обіймів скарбника, але той не відпустив. — Спочатку прочитай угоду! Думаю, тебе дуже здивує те, що там написано!

Водяник і Дзвінка посвітили скарбникові на руку, списану дрібними рядочками букв. Дмитрик пригледівся до цього татуйованого тексту й повільно прочитав останній рядок:

— «За володіння скарбу віддаю скарбнику Шилеру свою безсмертну душу». А-а-а! Не хочу! Душа моя! Я її люблю, хоч і не бачив!

Шилер одразу відсмикнув руку від хлопчика, метнувся до скриньки та схопив її.

— Хочете скарб у скриньці — дайте душу! Такі умови всіх скарбників. Скарби ваші, гуляйте, танцюйте, будьте багаті, а перед смертю прилетять галки і з ними прийду я! Покажу ваш підпис на руці й заберу вашу душу! Хіба не вартий обмін? Багате життя за якусь там душечку?

У Шилерових темряво-чорних очах спалахнули жовті вогники. Його сухі тонкі губи розтулились у пожадливій посмішці, оголюючи рідкі зуби.

— Якщо такі умови, то я відмовляюсь від скарбу! Душа вічна, а багатство минає, — промовив водяник.

— Шо-о-о-о? — зашипів скарбник. — Тоді я вас ніколи звідси не випущу! Продасте чиюсь душу — побачите світ угорі, а як ні, то скнітимете тут сотні років!

Стеля з кам’яних плит затремтіла, зі швів між плитами посипався пісок, униз потекли струмочки води. Вгорі було чути потужні удари.

Міцно стискаючи скарб, Шилер уперся кривою спиною у труби фонтану й завмер. Скарбошукачі притьмом кинулись у тунель. Тієї ж миті стеля обвалилась, а разом з нею в підводдя хлинули потоки води. За мить хвиля вдарила в тунель і затопила його.