Портрет митця замолоду

— Боже праведний, Стівене, — святобливо говорив він. — Ото були люди колись, подумати тільки: Гелі Гатчінсон, і Флад, і Генрі Ґраттан, і Чарлз Кендал Буш! Не порівняти до нинішньої знаті, тут і за кордоном! Теж мені, вожді ірландського народу! Їй-богу, їх навіть на одному цвинтарі ховати не можна. Ні, друже, хоч як воно прикро, та мушу сказати, що з ними, як у тій пісеньці: «Вийшов я травневим ранком, у липневий гарний день...»

Будівлю банку обдував різкий жовтневий вітер. У всіх трьох, що чекали край заболоченого тротуару, посиніли щоки й сльозилися очі. Стівен глянув на матір у благенькому пальті і згадав, що кілька днів тому у вітрині Барнардо бачив накидку за двадцять гіней.

— Ми вже, — сказав містер Дедалус.

— Добре б пообідати, — сказав Стівен. — Тільки де?

— Пообідати? — сказав містер Дедалус. — Що ж, можна й пообідати.

— Десь, де не дуже дорого, — сказала місіс Дедалус.

— У напівфабрикатному?

— Так. У якомусь тихому місці.

— Ходімо, — швидко сказав Стівен. — Про дороговизну не йдеться.

Він ішов попереду короткими нервовими кроками і посміхавсь. Вони старалися не відставати і теж посміхались його завзяттю.

— Не жени так, будь розумником, — сказав батько. — Ми ж не на дистанції, правда?

Настав короткий сезон розваг, коли преміальні гроші розтікалися Стівенові між пальців. З міста доставляли великі пакунки з різними делікатесами, ласощами і сухофруктами. Щодня він укладав меню для родини і щовечора водив двох-трьох осіб на вистави «Інґомара» чи «Ліонської кралі». У кишенях піджака він носив плитки віденського шоколаду, щоб частувати своїх гостей, а кишені штанів мав напхані срібними та мідними монетами. Він усім купував подарунки, взявся ремонтувати свою кімнату, писав різні ухвали, раз у раз переставляв книжки на полицях, вивчав усілякі цінники, завів удома своєрідний демократичний уряд, де кожен мав свої обов'язки, відкрив позикову касу для домашніх і обставляв позики бажаючим в такий спосіб, щоб мати приємність виписувати квитанції та підраховувати відсотки з позичених сум. Коли більше робити було нічого, катався на кінних трамваях по місту. Врешті сезон утіх закінчився. Бляшанка під рожевою емаллю спорожніла, і панелі в його спальні так і зосталися недокінчені, нерівно потиньковані.