Записки українського самашедшого

Шкода, що в жінках так швидко вмирає Ассоль.

У нас є секретарка, офіс-менеджер, фея фуршетів. Ну, така лялечка, спідничка фру-фру, ноги від шиї, декольте до пояса, йде — все на ній двигтить. Одурманює парфумами, обдаровує усмішками, голосочок — сирена, прив’яжіть мене до комп’ютерного столика, бо зірвусь. Або одягне блузочку без нічого, пуп’янки випинаються, а вона дивиться такими небесними очима, ніби й не розуміє, що у мужчин шок.

Чорт забирай, може, піти наліво? Трохи адреналіну, бо я вже задубів. Дружина мене ігнорує, син не слухається, фірма згортає діяльність. А секретарка — як сон.

А зорі й справді, мабуть, усе знають. Теща читає гороскоп на мій знак: «Уникайте неофіційних стосунків і грішних помислів. Зорі хочуть використати вас для інтриг». Ніколи б не подумав, що зорі такі інтриганки.

У подружньому житті пристрасть з часом вщухає, натомість приходить постійна невщухаюча ніжність. І я не знаю, що краще — феєрверки любовного шалу чи надійне родинне вогнище? Все-таки родинне вогнище у нас є. А всі оці негаразди — це у нас тимчасово, ось трохи полегшає, і дружина моя зміниться. Буде така, як раніше. Вона ж мене любить, ну безперечно любить. Як там у тієї польської поетеси: «Ти ж сам казав… минулого року».

Теща моя притихла, читає «Собаку Баскервілів». Дружина зі мною не розмовляє, і слава Богу. У неї тепер такі інтонації, особливо ж дістається українським мужчинам. Вже навіть не лише депутатам, а всім підряд. Безвольні і безпорадні, дурні й сентиментальні, до чого довели Україну, гидко дивитися на таких мужчин.

Щось мені вже й Записок писати не хочеться. То ж я дні перебирав, як вервиці, прощався з епохою, а тепер відкидаю десятками, як на рахівниці. Тижнями не записую, хіба що станеться щось важливе.

В Единбурзькому замку завелися привиди. Шепіт, шурхіт, зітхання. У закритих приміщеннях гуляє протяг. Може, це ходять герої Шекспіра? Може, чиїсь душі щось забули на цьому світі? Може, у павутинні заплутались кажани? Вчені залягли за портьєрами, слухають.

У нас у політиці теж повно привидів. Всуціль спіритичні сеанси минулого. Колись один привид ходив по Європі, тепер їх тут безліч вештається. Невловимі майори підслуховують президентів. Упирі й перевертні викрадають журналістів. Нечиста сила скуповує голоси. Нашого нетипового Прем’єра збираються з’їсти. З леді Ю роблять леді Макбет.

Сьогодні її вже судять. Навіть показали кілька кадрів по телебаченню. От хто б мені що не казав, а не схожа вона на ту підлу й підступну леді Макбет, у якої «мозок повен скорпіонів». Худенька змучена жінка, введена під конвоєм. Мабуть, у камері холодно, — сірий светрик грубої в’язки під саме підборіддя. Дуже змарніла. Кажуть, перехворіла на грип. Я так і не зрозумів, чого її тримали за ґратами півтора місяці. Інкримінували злочин за злочином, а в підсумку тихо відпустили — виправдали, на поруки, чи як?