Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— На заручинах ти не плакала. — «Який спритний!»
— Певно, що ні. Я плачу тільки від підробок. А тоді ми пили справжнє, з Шампані.
— Батько привіз, так? Я чув, що він повернувся.
— Півроку тому. Вирішив відшкодувати нам за минулі роки.
— Він хоч має за що?
— Звісно: корабель золота, рахунки вздовж кордону й велика пенсія шпигуна, — пожартувала я. — А коли серйозно, то багато каяття, добрих намірів і пару марок. Зрештою, він працював там п'ятнадцять років. Доробився навіть до власної фірми. Тому мені й вистачає на всі ті сауни.
— Ти мені казала, що він голий.
— І що завжди тебе кохатиму, я теж казала, а ти вірив?
— Ти плутаєш поняття, Малино, — заявив він тоном мудрагеля. — Якщо хтось каже про щось таке летке, як почуття, йому важко повірити. Інша річ контакти, матеріальний стан.
— А хіба стан мого батька має тепер якесь значення? — холодно обірвала я його. — А якщо не має, то повернімося до теми. Ти хотів зустрітись.
— Не знаю, чи це має сенс. Стільки у твоєму голосі їді й нікому не потрібної злості…
— Який спритний! — не витримала Йолька. — Спочатку пропонує зустрітись, а потім дає задній хід, аби тобі дозолити. Правило Ромео та Джульєтти.
— Дай їй закінчити, — втрутилась Евка. — Що ти йому відповіла?
— Щоб зателефонував, коли буде певен.
— Прекрасно. Ти обернула правило Ромео проти нього. Тепер залишається чекати.
— Чого чекати? — скипіла Евка. — Що він милостиво витягне «мобілку» й зателефонує? Я сподіваюся, що ти кинеш слухавку.
6.06. Я не кинула. Якщо він дзвонить в іменини місяця, це означає тільки одне. Доля.
— Знаєш, Малинко, я тоді мав важкий день. Щиро кажучи, сподівався, що ти мене втішиш як товаришка.
— Якби я знала… — «І навіщо я це кажу? Адже ми не є товаришами! Дурепа! Дурепа! Дурепа!»
— Може, все ж таки зустрінемось?
— Ти не боїшся, що я тебе вкушу?
— Ризикну. Тебе влаштовує наступна неділя?
— Зараз гляну в календар. Так, але ввечері.
— Гаразд, я буду по шостій. У такому разі до неділі.
Ми нарешті побачимось! Ну що це з тобою, Малино? Чому ти не тішишся?
8.06. Ми сиділи в «Сінґері», обговорюючи Рафалів дзвінок.
— Ти правильно робиш, — визнала Йолька. — Жінка часом повинна поступитися. Наш сусіда закохався в одну бізнес-вумен, яка мала рибну крамницю. Навіть думав про розлучення, але все не міг зважитися. Врешті повернувся додому, сподіваючись, що дружина йому пробачить. А дружина? Вирішила відігратися за кожну занапащену хвилину. День у день влаштовувала йому скандали, урозмаїтнені соковитими прізвиськами й шпурлянням тарілок. Через місяць сусіда подав на розлучення. Потім одружився з бізнес-вумен, а наша сусідка шостий рік пиячить перед дзеркалом. Якби вона виявила хоч краплю розсудливості…
— Може, він все одно її залишив би. Це ніколи не відомо.
— У цьому випадку відомо, — упиралась Йолька. — Чувак не був певен і чекав, аби життя прийняло за нього рішення. Якби його дружина запхала свій гонор до кишені, вони й досі мешкали б разом.
— Велике щастя! — пирхнула Евка. — Він зі мною, бо так склалося. Не тому, що він так хотів або тужив. Як це романтично!
— А хто нині шукає романтизму? — скривилась Йолька. — Ви таких знаєте?
— Саме сидить перед вами й допиває «дрінк».
— Це не романтизм, а тільки дурість, — звернулася до мене Евка. — Ти ще маєш шанс дати задній хід, зберігши хоч тінь гідності.
— Мені не потрібна гідність, мені потрібні почуття, — пробелькотіла я, витягаючи носовичок. — Знаєш, що означає кохати?
— Так склалося, що знаю, вже цілий тиждень, — поінформувала нас Евка.
— Ти втріскалася? В кого? В того «коника»?
— Холодно.
— В ректора? — ризикнула Йолька.
— Я нічого не скажу.
— Хоч натякни, як його звуть, — діставала її я. — Або як він виглядає!
— І що робить, — додала Йолька.
— Скажу вам, коли все з'ясується, — відрубала Евка, — а наразі це моя солодка таємниця.
10.06. Я віддала виправлену версію маґістерки й чекаю. Людина весь час чекає. Квартири, кохання, дурнуватого дзвінка. Цього разу від Йольки. Вона мала принести мені зразок резюме.
— Ти зовсім не вмієш себе рекламувати, Малино, — заявила вона, прочитавши мого листа до потенційних роботодавців. — Що це таке: «Сподіваюся вас не знудити»?
— Я хотіла викликати симпатію.
— Хіба жалість. Ти й справді хочеш знайти роботу? У мене таке дивне враження, що ні.
— Згода, я не хочу. Але мушу. За тиждень одержу останню стипендію. Бабуся буде мені підкидати тільки до кінця канікул. А з батьком ніколи нічого не відомо. Він з'являється і зникає.