Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Вони не висипались, були натомлені й змучені, але з ентузіазмом простували вперед, мов на демонстрації, і рудий мазут танув як сніг у оерезні. То там, то сям чулися жарти: «Хлопці, тримайте мене, бо засну!», «Міхале, біжи по книжку, почитаєш щось кумедне!», «Або про любов!», «Потримайте хто-небудь мій дріт, мені треба почухатись!» Потім усі заспівали і вже до кінця зміни, а потім чотири години відпочинку на матрацах, пустували, як діти.
Але по обіді нікому на передовій уже не хотілось ні співати, ні пустувати. Хлопці здавалися дуже виснаженими… Хоч огорожа, складена з шістдесяти Р-щитів, спрацьовувала, як і раніше, однак кількість рудих збільшилась удесятеро, їхні лави стали щільніші й мобільніші. Незважаючи на те, що люди їх розрізали, як ніж м’яке масло, мазуту ще лишалося тисячі й тисячі тонн. Уже й зроблена з легкого дроту Р-огорожа здавалася важкою, немов була відлита із свинцевих прутів. Кілька виснажених хлопців попадало, їхні місця мусили зайняти інші, з другого ряду, бо пролом Р-огорожі коштував би всім життя.
Люди не мали права відступати або тупцювати на місці, вони йшли вперед, кожен спирався своїм щитом на два сусідні. Просуваючись з великим зусиллям, бійці потроху пройшли до вечора все подвір’я й нагадували тепер не різників, а скоріше бульдозери, що розчищають дикі хащі. Але й руді бились так, наче усвідомлювали вирішальність моменту.
Зненацька їхні лави зупинились і посунули назад. Люди переслідували їх порожнім бетонним подвір’ям до самої брами, перед якою мовчки зупинились. Вулиця нагадувала збірний пункт рудих, там їх гойдалося ціле море.
ТЕРМІНОВО — кризовим штабам усіх ступенів! Контрольний пост на території Північночеського краю повідомив, що сьогодні о 17.00 концентрація мазуту впала нижче від контрольної позначки. Тим самим було досягнуто поворотного моменту: мазутова маса почала зменшуватися. Відтепер можна сподіватися на швидке послаблення її внутрішньої енергії, що наочно виявиться в поступовому його посвітлінні: з шоколадового кольору до золотавих відтінків.
Вранці 9 грудня ми пройшли порожнім подвір’ям до самої брами. Вулиці були заполонені шеренгами мазутових саламандр. Усе було, як і вчора, однак складалося враження, ніби за ніч з ними щось сталося: вони нерухомо стояли, немов дерева у безвітрі, а їхня лискуча шоколадна поверхня на блідому сонці трохи зморщилась і поблякла.
Саламандри, здавалося, зовсім не збираються нападати, тому ми незабаром обережно вийшли за браму, постулявши свої Р-щити дугоподібною Р-огорожею й, готові при найменшому русі саламандр одразу ж відступити назад, спробували вдертися в їхню першу шеренгу.
Коли ми вдаряли щитами, саламандри опадали, мов порожні мішки. Ми атакували другу шеренгу, а далі третю, четверту, Потім цей величезний рудий натовп почав одступати в несамовитому безладі, ніби ота фанатична вища воля, що досі його надихала, вже вичерпалась… Саламандри, кенгуру, морські леви й моржі панічно втікали, зашпортувалися, хитались, падали, деякі вже не підводилися. Здавалось, тепер кожен рух безмежно їх виснажує, завдає болю, і від цього вони починали світлішати просто на очах.
— Коли вони знищили все навколо, то мусили пожирати самих себе, — пояснював Станіслав. — Мазут повинен безперервно збільшуватись, інакше починає зникати. А він уже не збільшується. Ми перемогли!
Це нагадувало варварське винищення моржів на узбережжі. Ми на всьому фронті натискали Р-огорожею на відступаючу в паніці масу. Кілометр за кілометром… Нарешті саламандри зупинилися, бо з протилежного боку вулиці назустріч їм сунула друга Р-огорожа. А коли обидві Р-огорожі нарешті звитяжно дзенькнули, вдарившись одна об одну, ми всі почали вітатися, мов дві бригади прохідників під час стикування тунелю. Наша довга вулиця видавалась тепер суцільним п’ятикілометровим пляжем, вкритим блякло-рудим пилом.
З усіх шоколадних саламандр, що вижили у цій масовій різанині, повтікавши до бічних вулиць, за кілька годин лишилась якась сотня двометрових потвор, схожих на тюленів-альбіносів. Потвори в розпачі тяглися навмання, оскільки ж вимушений рух остаточно їх вичерпав, то за кілька годин жорстокого переслідування вони повисихали на мумії, крізь прозору оболонку яких можна було побачити, як судомно руйнуються їхні нутрощі.
Сотні Р-парканів, почеплених на бульдозери, вантажні машини, снігоочисники й танки систематично прочісували вулиці, і все місто прийшло нам на допомогу. Кожен прибігав з чим доведеться: бурого тюленя досить було розпороти сокирою, серпом або кочергою, а тонку мумію, як надмухану кульку, проколоти рожном, спицею, кухарським ножем, а в разі потреби — навіть штопором чи виделкою.