Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
П'ятнадцять років! А почнеш згадувати — ніби вчора все було… Лютневі дні на фронті розбурхали армію. Солдатам остобісіла безглузда бійня, вогкі окопи, холод, багно. В далекому Петрограді скинули царя, і люди чекали, що незабаром настануть переміни, але нічого не мінялося. Агітатори Тимчасового уряду співали старої: «Виконувати союзницькі зобов'язання! Війна до переможного кінця!..»
Сарай, де містилася авторота, звісно, не окопи — тепло, дах над головою, та й кулі не долітають. Голодувати теж не дуже доводиться: правду кажуть — «біля начальства не пропадеш». І все-таки в автороті неспокійно.
Сперечаються до хрипоти, мітингують. Солдати шкодують, що серед них нема Забродіна — його давно забрали з автороти — погнали на передові позиції.
Та, виявляється, були в автороті однодумці більшовика Забродіна, які причаїлися до пори. Тепер ця пора настала, — вони заговорили вголос. Невдовзі і Василь разом з ними кричав: «Геть війну!» А в Жовтневі дні на демонстрації ніс лозунг, написаний великими білими літерами на червоній китайці: «Вся влада Радам!»
Якось його запитав автомеханік Кожухін: «Ти, голубе, якій партії співчуваєш?» — «Партії Леніна!» — не задумуючись відповів Василь, певен, що Забродін був саме в цій партії. «Чого ж ти не вступаєш у партію більшовиків?» — «Та я б з великою охотою, але не знаю, як це робиться!» — щиро признався Василь. «Подавай заяву! Напишеш — так, мовляв, і так, хочу стати членом більшовицької партії і разом з усіма боротися проти буржуїв та поміщиків, йти до самої світової революції. А ми зберемося і на осередку обговоримо. Ти з робітників, свідомий — твоє місце з нами…»
Василь повернувся до Москви молодим комуністом, поступив на свій завод, став на облік у партійному осередку.
Час був важкий, голодний. Робітникам видавали на день фунт важкого, як глина, хліба, три оселедці, пачку махорки і коробок сірників — на тиждень. Цехи не опалювалися, трамваї ходили вряди-годи. Після роботи йшли у завком, грілися біля грубки-буржуйки, там брали й гвинтівки — патрулювали вулиці, охороняли радянські установи.
І от одного разу — Василь ніколи не забуде того дня— у цех вбіг зв'язковий і голосно вигукнув:
— Максимова Василя спішно в партосередок! Секретар осередку, зарослий рудою щетиною, в гімнастьорці, з наганом при боці, подав йому запечатаний конверт і сказав:
— Партійний осередок посилає тебе на роботу в Чека. Сам розумієш, який тепер час… Підеш на Луб'янку до товариша Дзержинського. Гляди, Василю, не підведи!
Василь розгублено бурмотів, — який, мовляв, з нього чекіст. Але секретар не схотів і слухати його.
— Який, який!.. Теж мені вередливий інтелігент знайшовся! Що ж, по-твоєму, чекістами народжуються чи, може, їх із заморських країн виписувати? Іди працюй і не балакай багато. Ми з тобою більшовики, тож повинні вміти робити все!
Дзержинський прийняв його у своєму маленькому, схожому на келію кабінеті і, прочитавши рекомендацію, всміхнувся:
— Чудово, нашого полку прибуло! Дуже добре, коли наші лави поповнюють робітники-більшовики. Зважте, товаришу Максимов, віднині ви — солдат революції і її грізний захисник. Будьте нещадним до ворогів і оберігайте друзів! — Після короткої паузи Фелікс Едмундович додав: — Пошлемо вас на Павелецький вокзал. Там у паровозному депо засіли есери й меншовики. Вони намагаються підбурити робітників проти Радянської влади. Спеціалісти тишком-нишком саботують… Моя вам порада: перш ніж вживати якихось заходів, придивіться до людей, добре розберіться в обстановці. Головне — не плутайте з ворогами тих, хто помиляється! Зичу успіхів, чекісте Василю! — Дзержинський викликав помічника і наказав йому оформити товариша Максимова уповноваженим на Павелецьку залізницю…
Телефонний дзвінок обірвав нитку спогадів. Василь узяв трубку.
— О, мосьє Сар'ян!.. Авжеж, звичайно, пізнав… Здоров'я?.. Як завжди, чудове. Радий буду вас бачити в себе… Про що питати? Приїздіть, чекаю!
Василь був радий, що журналіст подзвонив: цей чоловік був приємний йому, хоч він нічогісінько про нього не знав.
Чекаючи гостя, Василь трохи прибрав у хаті, дістав з буфета мартіні, келехи, смажені фісташки. Журналіст не змусив довго чекати на себе.
— Після сердечного приступу у вас просто чудовий вигляд! — сказав він сміючись.
— Мікстура, як виявилося, чудодійний засіб… Бачите, там, на тумбочці біля ліжка, напівпорожня пляшечка?
— Невже ви й справді вживали якусь патентовану погань?