Рекламне бюро пана Кочека

— То як, пересвідчились тепер, що я коли і не пророк, то ясновидець напевне? — сказав він сміючись і щиро поздоровив Василя з перемогою.

— Ладен вважати вас добрим ангелом, який приносить щастя!

— Щодо ангела не знаю. Але я справді приношу щастя тим, до кого добре ставлюсь.

Ця людина з відкритим лицем, доброю усмішкою викликала у Василя симпатію. Але звернувся він до журналіста з деяким ваганням:

— Хочу попросити у вас поради: як вчинити, щоб мене не фотографували, коли переможців нагороджуватимуть призами?

— Коли ви впустили ракетку і нахилились, у мене майнула підозра, що це зроблено навмисне, — сказав Сар'ян. — Якщо вже пішло на відвертість, скажіть, чому вам не хочеться з'явитися завтра на сторінках ранкових газет?

— Як би вам пояснити це? — відповів Василь. — Я іноземець, до того ж слов'янин… Приїхав до Франції як турист і от осів тут… Я маю дозвіл жити у Франції, але ж кожної хвилини мене можуть і виселити. Навіщо ж мені в своєму становищі викликати заздрість, дратувати гусей? Потім я побоююсь, що звання чемпіона з теніса може підірвати довіру до мене ділового світу… Може, мені поговорити з віце-президентом клубу?

Сар'ян усміхаючись кивав головою, і Василь не міг зрозуміти — схвалює журналіст хід його думок чи не вірить жодному його слову.

— Бачте, мосьє Кочеку, в нас ніхто не може заборонити фоторепортерам сфотографувати будь-яку людину, а потім надрукувати її портрет на сторінках газети чи журналу. Не може цього зробити і віце-президент клубу… Є один вихід — захворіти… Цілком природно, що після важкого і тривалого змагання з вами міг статися сердечний приступ, могли заболіти м'язи на правій лопатці. Я сходжу по лікаря, він подасть першу допомогу, і через нього ви передасте віце-президентові своє вибачення за те, що не можете бути присутнім на церемонії. І поїдете додому… То як, діємо?