Лабіринт біля моря

Не пам’ятаю вже докладно, з якої то нагоди я натрапив на цей текст. Судячи з усього, то було тоді, коли я писав нарис про Акрополь, а позаяк робота не клеїлася, тож я, як завжди в подібних випадках, тікав у лектуру, читаючи розвідки, матеріали, статті, розпорошені в археологічних фахових виданнях і робив із них виписки, наперед сумніваючись, чи бодай щось із того придасться. Я цілком очевидно сам себе ошукував. Я наче хотів виправдатися, що не марную прецінь часу, що не впадаю в духовну прострацію, тож займався яловою та нудною ерзац-роботою, сподіваючись, що з цієї яловості та нудьги раптом зблисне чистий промінь натхнення. А тим часом кожна шухляда галузевого каталогу у відвідуваних мною бібліотеках зяяла сотнею назв різними мовами і, здавалося, промовляла: «Навіщо ти трудишся, все вже було написано, у цій царині нічого додати. Єдина роль, яка тобі може припасти в підсумку, — то роль компілятора».

І саме в той час тривоги й вагань мені до рук потрапив Лист Зиґмунда Фройда до Ромена Ролана, написаний із нагоди 70-ї річниці його народження і, як випливає з характеру того листа, призначений для пропам’ятної книги, яку приятелі видали на честь великого письменника.

Попри епістолярну форму вступу та завершення, цей уривок із Фройда можна потрактувати як есе, тим більш цікаве, що творець психоаналізу застосовує цей метод до самого себе, точніше кажучи, до певного епізоду власних переживань. Відтоді, коли трапився той епізод, минуло понад тридцять років, проте, будучи на позір цілком банальним, він уперто з’являється — як це визнає автор листа — у полі свідомості, і то без виразної рації чи причини.

Отож, у 1904 році, як і щороку наприкінці серпня чи на початку вересня, Фройд разом зі своїм молодшим братом вирішує провести вакації на березі Середземного моря. Проте цього разу їхня відпустка була коротшою, тож вони відмовляються від традиційної мандрівки до Італії, натомість їдуть до Трієсту, звідки мають намір вибратися на острів Корфу, щоб провести там кілька днів. Випадково зустрінутий у Трієсті знайомий жваво відраджує їх від цього плану. На островах о цій порі року дуже спекотно, пояснює він, натомість значно приємніше було б відвідати Афіни. Kopaбельне сполучення з цим містом має ту особливу вигоду, що залишає мандрівникам три дні на ознайомлення з ним.

Та, здавалося б, розсудлива й принадна пропозиція вправляє обох братів — дивна річ — у доволі похмурий гумор. Вони нерішуче блукають Трієстом і без ентузіазму обговорюють проект мандрівки до Афін, зауважуючи самі лиш перешкоди. Та коли надходить година відкриття бюро Ллойда, вони з’являються біля віконечка і купують квитки, наче забувши на мить про нещодавні побоювання.