Стрибок у ніщо

І Вінклер учора порадував його, сповістивши, що сьогодні цьому ув’язненню настане кінець. Кругообіг речовин виправдав себе, все йшло так, як передбачали і обчислили Ціолковський та Цандер. Нелегкий дослід можна було закінчити. Вчора Вінклер сповістив Ганса про те, що в Стормер-Сіті вже їдуть пасажири — учасники польоту, який має відбутись. Будівництво ракети за цей місяць значно посунулось уперед, хоч до закінчення ще було далеко.

— Яку роботу ви тепер мені доручите? — спитав Ганс Вінклера.

Фінгеру дуже кортіло працювати “ближче до ракети”, але Вінклер розчарував його.

— Працюватимеш на будівництві радіостанції. Це дуже відповідальна ділянка.

— Доведеться стати радистом, — не дуже весело відповів Ганс.

— Тебе чекає набагато цікавіша робота, ніж ти думаєш, — утішив його Вінклер.

Що б там не було, Ганс незабаром залишить цю кулю.

До дівчини підходить Вінклер і, про щось розмовляючи з нею, показує на Ганса. Вона сміється. Ось Вінклер прямує до важеля і повертає його. Куля обертається все повільніше. І, дивна річ, у Ганса починається сильне запаморочення. Коли куля зупинилась, Гансові здалося, що він швидко обертається. Приступ головокружіння був настільки сильний, що юнак мусив узятися за стіл, щоб не впасти.

— От до чого закрутився, бідолаха! — почув він над собою голос Вінклера.

Механік поклав руку на плече свого помічника.

Але Ганс уже отямився і спробував підвестись, хоч у ту ж мить похитнувся.

— Зараз минеться, — промовив він, дивлячись на Амелі і всміхаючись до неї.

— Ану, покажи нам, як ти тут жив, — сказав Вінклер і, повернувши важіль, примусив кулю знову обертатись.

Не тільки Ганс почував себе погано, коли припинився рух. Усі тварини впали з бічної стіни на “підлогу” і, лежачи на боку чи на спині, почали судорожно дриґати ногами. Птахи лопотіли крильми і відчайдушно кричали. Рослини одразу обвисли, опустили стебла і гілки, наче вмить зів’яли. Зупинка руху для жителів кулі була справжньою катастрофою.

Але як тільки Вінклер знову почав обертати кулю, все ожило і стало на місце. Горизонтально простяглися рослини, тварини залізли на бічну стіну І сиділи спокійно, як їхні друзі в звичайних крільчатниках і курниках. Запаморочення в Ганса минулося. Зате тільки що прибулі почували себе не дуже добре, особливо Амелі. Вона ледве переборювала запаморочення, але все-таки пішла до центра кулі. Правда, її так відхиляло вбік, що, якби не допоміг Вінклер, дівчина, мабуть, упала б. Вона йшла наче проти сильного вітру, перемагаючи невидиму перешкоду. І та сама невидима сила вже підганяла її, коли вона поверталася від центра до стіни кулі.

— Це дуже цікаво, — промовила Амелі, — але я не витримала б гут і години.

Вінклер зупинив кулю і, коли всі вийшли, знову примусив її обертатись.

— Куля зробила свою справу, і її, по суті, можна було б зупинити. Але нехай обертається — показуватимемо її новим акціонерам. А тобі, Гансе, доведеться пройти через нове випробування, якщо, звичайно, ти погодишся. Правління товариства рішуче заборонило мені й Цандерові особисто брати участь у дослідах, що хоч в якійсь мірі небезпечні для життя. Правда, Цандер запевняв, що ніякої небезпеки нема, проте йому все одно заборонили піддавати самого себе випробуванням. А добровільно ніхто інший не погоджується; охочих не знайшлося ні серед службовців, ні серед індійців та інших кольорових робітників. Навіть ті з них, яким доводиться літати на “чортовій підкові”, дуже рідко погоджуються на ризиковані досліди.

— І ти пропонуєш цю небезпечну справу мені? — спитав Ганс.

— Найменш небезпечну. Річ у тому, що за час твого перебування в кулі виготовлено апарати, які оберігатимуть тіло від ударів, і нам треба випробувати їх!

— Отже, мені першому доведеться випробувати їх! — сказав Фінгер.

Разом з Вінклером вони пішли вулицями Стормер-Сіті. На майдані вони побачили дивну споруду. Вузькоколійка впиралась у перешкоду з піску. На рейках стояла вагонетка, на ній — щось схоже на металеву домовину з отвором у кришці. Біля вагонетки лежав костюм, подібний до водолазного. Вузькоколійка йшла під нахилом градусів десять і мала довжину метрів сто.

Перед самим тупиком вагонетка повинна була розвинути досить велику швидкість і вдаритись у піщаний насип.