Стрибок у ніщо
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Д. М. Прикордонный
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Стрибок у ніщо». Краткое содержание книги:
Про цю незвичайну міжпланетну подорож розповідає в своєму науково-фантастичному романі “Стрибок у ніщо” талановитий російський радянський письменник Олександр Бєляєв.
“Стрибок у ніщо” свого часу високо оцінив К. Е. Ціолковський. “З усіх розповідей на тему про міжпланетні мандрівки, оригінальних і перекладних, — писав великий учений, — роман О. Р. Бєляєва здається мені найбільш змістовним і оригінальним”.
Це — порада Цандера. Такий зошит дуже допоможе тобі.
Ганс кивнув головою і спитав:
— До речі, скажи, чий портрет висить у кабінеті Цандера? Його батька?
Вінклер засміявся.
— Так, до певної міри батька. Це і є знаменитий вчений, самоук Ціолковський, патріарх зореплавання. Не “батько”, а точніше “дідусь” численних його послідовників: Роберта Еснопельтрі, Роберта Годдарда, Германа Оберта, Вальтера Гоманна, Пірке, Дебуса і нашого Лео Цандера. Я вже розповідав тобі про цю чудову людину. Скромний провінційний вчитель, він зумів піднятися на “космічну” висоту теоретичної думки. Цей Колумб зоряних світів теоретично накреслив в основному весь майбутній шлях створення міжпланетних сполучень, проклав людям дорогу в небо. Ще в 1903 році він опублікував працю, в якій виклав усі теоретичні розрахунки космічних польотів; але російський царський уряд нічим йому не допоміг.
— То це його праці стоять на полиці під портретом?
— Так. Цандер не розстається з ними.
Цей день закінчився ефектним видовищем: з гірського майданчика, повернутого до океану, о дванадцятій годині ночі було пущено першу пробну ракету без людей, з автоматичними самозаписувальними приладами. Вона сягала два метри у висоту і була укріплена майже прямовисно, з невеликим нахилом до океану.
Під час досліду були присутні Цандер, Вінклер, Ганс, Блоттон і кілька інженерів, що працювали з Цандером. На око відхилення ракети од вертикалі майже не було помітне, і Блоттон сказав:
— А що коли вона впаде нам на голову?
Цандер, усміхаючись, відповів:
— Багато років тому, в сімнадцятому столітті, монах Мерсен і військовий Пті зробили такий дослід: вони поставили гармату вертикально, як їм здавалось, і вистрілили, спостерігаючи, чи повернеться ядро на землю. Монах і військовий кілька разів повторювали цей небезпечний дослід. Але оскільки в них не вистачало майстерності примусити ядро впасти їм прямо на голову, то дослідники зробили висновок, що воно повисло в повітрі, де й пробуде, без сумніву, дуже довго. Не тільки в той час, але й тепер рідко можна знайти гармату, бездоганно калібровану для такого досліду, і важко встановити її абсолютно вертикально. Ну, а тепер відійдіть, пускаю ракету.
Всі відійшли і замовкли, чекаючи. На темному небі мерехтіли зорі. Молодий місяць сяяв майже над головою, і здавалося, що ракета вирушає в місячну подорож. Пролунав вибух. Луна грому, відбита скелями, струснула повітря. Вогненна смуга прорізала простір. На мить гірський майданчик ніби зв’язався з небом золотистим мостом. Потім комета, створена людьми, підібрала свій хвіст, перетворилась в зірочку і погасла у висоті. Цандер дивився на циферблат хронометра і, відлічуючи секунди, пояснював:
— Верхня межа тропосфери… Вийшла за межі стратосфери… Зворотний політ.
На ранок ціла флотилія моторних суден вирушила на розшуки ракети, що впала в океан. Гано, хоч як йому цього хотілось, не міг взяти участі в розшуках. Оглянувши з Вінклером кілька лабораторій і не встигнувши ознайомитись з усіма “цехами” грандіозного “зорельотного заводу”, Фінгер узяв відкладені для нього Вінклером книги, загальний зошит, автоматичне перо і попрямував у свою скляну тюрму, в якій мав просидіти не один день.
IX. НА ЗЕМЛІ НЕМА ПОРЯТУНКУ!
— Все це жахливо! — сказала леді Хінтон. Приклала кінчики пальців до скронь. — Еллен, дай мені одеколон!
— Чи не хочете потерти скроні ментоловим олівцем, леді? — спитав лікар Текер.
— Не допомагає! — роздратовано відповіла леді Хінтон. — Ця бовтанка уб’є мене. Чому пароплав стоїть на місці? Коли він рухається, хитає менше.
— Ми повинні заощаджувати пальне, леді! — сонно обізвався з свого крісла Стормер. — Мертва хвиля. За сто миль від нас пройшов циклон. Барон — той зовсім зліг. Слова не може сказати, тільки мугиче.
— Я не можу… мені погано!.. — промовила Еллен здавленим голосом. Обличчя її позеленіло. Вона пригасла хустинку до рота і, судорожно посмикуючи плечима, поспішно вийшла.
— Ах! — зітхнула леді Хінтон. — Важко бути вигнанцем у наші роки! Без дому, притулку і надій…
— А я вважаю за краще бути вигнанцем, ніж гниючим трупом. Так! — заперечив Стормер, обсмоктуючи гранат. — Коли б не моя передбачливість, ми, певне, уже були б здобиччю могильних хробаків.
— Жодна волосинка не впаде з голови без волі божої! — повчально зауважив єпископ Йов Уеллер.
— Чому ж ви, ваше преосвященство, не залишились у Лондоні, довіривши волі божій свою чуприну?