Річки Лондона

— Особливо, коли гуляв по ринку худоби, — сказала Айсіс, саме повернувшись із чаєм.

Я звернув увагу, що чашки та чайник були зі сучасної порцеляни, гарного дизайну зі стильною платиновою смужечкою навколо вінців. Я запідозрив, що отримую VIP-обслуговування, і зацікавився причинами такого ставлення.

— Вперше я побачив свою Айсіс у старому театрі «Рояль» на Друрі-Лейн. Я був у раї[8], а вона — в ложі зі своєю любою подругою Ганною. Я був вражений, але вона, на жаль, вже мала залицяльника, — він зробив паузу, щоб налити чай. — На якого чекало жахливе розчарування.

— Мовчи, коханий, — сказала Айсіс. — Молодому чоловікові це не цікаво.

Я взяв чашку. Чай був заварений слабо; я впізнав аромат «Ерл Ґрей». Я вагався, тримаючи чашку біля губ, але ж довіра має з чогось починатися, тому я рішуче надпив. Чай був дуже гарний.

— Але ж я як річка, — сказав Окслі. — Хоча й біжу, але завжди на місці.

— За винятком посух, — сказала Айсіс і запропонувала мені шматок бісквітного торта.

— Я завжди ховаюсь під поверхнею, — сказав Окслі. — Так було й тоді. Її подруга мала дуже гарний будинок у Стробері Гілл, просто чудовий, тоді навколо ще не було цих будинків у стилі псевдо-тюдор. Якби ви бачили той будинок, то знали б, що він збудований як замок, а моя Айсіс була принцесою, ув'язненою у його найвищій башті!

— І досить часто виїжджала з нього жити до будинку своїх друзів, — сказала Айсіс.

— Мій шанс настав, коли в цьому замку відбувався великий маскарад, — сказав Окслі. — Одягнувшись у своє найкраще, хитро сховавши своє обличчя маскою лебедя, я проникнув усередину через вхід для торговців і незабаром опинився серед аристократів.

Я вирішив, що якщо вже наважився пити чай, то чому б не пригоститися ще й тортом. Той виявився купленим у магазині й дуже солодким.

— Це був великий бал, — сказав Окслі. — Лорди, леді, джентльмени — всі вдягнені або в довгі сукні, або в обтислі штанці та оксамитові жилетки, і кожен, ховаючись за маскою, думав про щось розпутне. А найбільш розпутною була моя Айсіс, бо вона на собі мала лише маску Цариці Єгипту.

— Я була богинею Ісідою[9], — сказала Айсіс. — Як ти чудово знаєш.

— Тож я зухвало підійшов і записався в її картку на всі танці.

— Що було нахабно й безсоромно, — прокоментувала Айсіс.

— Я врятував твої ноги від багатьох незграб! — сказав Окслі.

Вона притиснула долоню до його щоки:

— Цього я не заперечуватиму.

— Але про маскаради треба пам'ятати одну річ: наприкінці всі маски мусять бути зняті, — сказав Окслі. — Принаймні, у ввічливій компанії, але я тоді подумав…

— А коли таке трапляється — чекай біди, — зауважила Айсіс.

— Чому цей маскарад має закінчуватися? — продовжував Окслі. — І як син слідує за батьком, я дозволив дії слідувати за думкою — схопив свою любу Айсіс, кинув її собі на плече й помчав полями до Чертсі.

— Окслі, — сказала Айсіс. — Цей хлопець — представник закону. Не можна казати йому, що ти мене викрав. Він буде зобов'язаний заарештувати тебе, — вона подивилася на мене. — Запевняю вас, це було за моєї згоди, — сказала вона. — Я двічі була одружена, мала дітей і завжди робила як сама вважала за потрібне.

— Це точно, вона виявилася досвідченою жінкою, — сказав він і підморгнув, змусивши мене зніяковіти.

— Хто б міг подумати, що він колись носив сутану, — сказала Айсіс.

— Ченець з мене був жахливий, — сказав він. — Але то було інше життя, — він постукав пальцями по столу. — А тепер, коли ми нагодували вас, напоїли й набридли вам до нестями розмовами, чому б не перейти до справи? Чого хоче Велика Пані?

— Ви ж розумієте, що я тут виключно як посередник, — сказав я.

Нам у Гендоні читали курс лекцій про розв'язання конфліктів і казали, що треба повсякчас підкреслювати свою нейтральність, одночасно дозволяючи обом сторонам конфлікту вважати, що потайки ви на їхньому боці. Ми виконували вправи з розподілом ролей і все таке інше, і це була одна з небагатьох речей, яку я вмів робити краще за Леслі.

— Мама Темза вважає, що ви прагнете опуститися нижче шлюзу Теддінгтон.

— Це все одна ріка, — сказав Окслі. — А він — Старий Чоловік Річки.

— Вона стверджує, що він покинув припливну частину річища в 1858 році, — сказав я.

Якщо бути точнішим, це відбулося під час Великого Смороду (зверніть увагу на великі літери), коли Темза переповнилася каналізаційними стоками й у Лондоні запанував настільки жахливий сморід, що парламент вирішив переїхати до Оксфорда.

— Того літа в Лондоні залишилися лише ті, хто не міг поїхати, — сказав Окслі. — Місто тоді було непридатне ні для людини, ні для тварини.