Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Будівельну діяльність Володимира Святославича продовжував його син, тмутараканський і згодом чернігівський князь — Мстислав.
У 1020 р. Мстислав будує в Тмутаракані (сучасна Тамань на Кубані) Богородичну церкву. Як показали дослідження її підмурків, це був невеликий хрестовокупольний чотиристовпний храм з вузеньким нартексом. В середині підпружні стовпи спиралися на мармурові колони, як, мабуть, і в Десятинній церкві.
В 1035 р. Мстислав, що став князем у Чернігові, будує там Спаський собор.
Спаський собор, споруджений у новому княжому центрі Чернігова в оточенні палацових будов, височів над широкими луками долини ріки Десни. Будівля собору тринефна, витягнута із заходу на схід.
Особливістю собору є також і восьмистовпний тип плану, і переміщений в зв’язку з цим на геометричний центр будови головний купол. Західна частина собору — нартекс — чітко вирізнена від центральної частини. З північного боку до нартексу прилягає могутній циліндричний об’єм башти, в якій містяться сходи, що ведуть на хори, з південної сторони, як встановлено розкопками, побудована згодом хрещальня у вигляді маленького трьохапсидного храму.
Фасади будівлі завершуються півциркульною закомарою в центрі, горизонтальними карнизами по боках. Просторовий хрест підкріплюють значно підвищені склепіння над його відгалуженням. П’ять глав підносяться над основним об’ємом собору. Архітектурні форми собору стримані й урочисті. Його фасади розчленовані пілястрами плоскими на першому і профільованими на другому ярусі.
Після смерті Мстислава в 1036 р. Ярослав Мудрий знову стає володарем всієї Русі. Це викликало потребу розбудови державності: складаються закони, пишеться «Руська Правда», будуються церкви і розпочинають свою діяльність монастирі.
Під 1037 р. літопис пише: «В лѣто 6545 (1037) заложи Ярослава города великый, у него же грода суть Златая врата; заложи же и церковь святыя Софья, митрополью, и посемь церковь на Золотыхь воротѣхь святыя Богородицы благовѣщенье, посемь святаго Георгия монастырь и святыя Ирины. И при семь... манастыреве починаху быти».
Новий район Киева — «місто Ярослава» мав розміри близько 80 га і майже в 10 разів перевищував розміри «міста Володимира», тобто київського дитинця. Його межами були схили та яруги, що оточували місто.
Забудова міста Ярослава мала радіально-порядковий характер: вулиці сходились до західних та східних воріт, а від південних Золотих воріт йшла повз Софійський собор головна магістраль до кам’яних воріт міста Володимира. Поміж вулицями були провулки.
Археологічно простежена і друга головна вулиця міста Ярослава, що йшла від східних Лядських воріт (від сучасного Хрещатика) вздовж сучасних Софійської та Стрітенської вулиць до західних (Жидівських) воріт на сучасній Львівській площі. Ці два напрями нагадували містобудівельне правило, запозичене ще від архітектури стародавнього Риму («Кадро» і «Декуманус»), що застосовувалося візантійськими містобудівниками.
До наших днів збереглися руїни київських Золотих воріт, що були побудовані 1037 р. Це дві паралельні стіни з цегли і каміння, які утворювали проїзд у земляному валу. Ширина проїзду дорівнювала 7,5 м, а його верх було перекрито системою коробових склепінь.
Залишки внутрішніх стін воріт розчленовані пілястрами і мають характерний для архітектури Київської Русі декор плоскими півциркульними нішами. Вище воріт була побудована невеличка церква Благовіщення. Проїзна арка закривалася стулками воріт, які, можливо, були оббиті золоченою міддю.
Найвидатнішою будовою Київської Русі, в якій яскраво проявилася архітектурна майстерність давньоруських зодчих, є славнозвісний Софійський собор у Києві, побудований за часів Ярослава Мудрого.
На відміну від Десятинної церкви, котра була головним князівським палацовим храмом, Софійський собор мав бути «митрополією руською», головним собором держави, композиційним центром її столиці. У його архітектурі була запрограмована ідея новаторства, як то було за Юстиніана при будівництві Софійського собору в Константинополі. Недарма Київський собор мав ту ж назву. До того ж він мав бути сумісним з околишньою забудовою міста і відповідати традиційним для тих часів поглядам киян на красу.
Рис. 46. Богоматір. Мозаїка Софійського собору у Києві.