Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Озфрид вишкірився.
— Її милість чекає, що його служба знадобиться ще до кінця ночі.
Пан Ілин — Королівський Правосуд. Він виконує лише одну службу. «Чиєї голови бажає королева?»
— Встаньмо та вітаймо їхню милість Серсею з дому Ланістер, Королеву-Намісницю та на Державі Господарку! — загукав коронний підкоморій.
Серсея мала на собі льоняні шати — сніжно-білі, наче корзна Королегвардії. Довгі зубчасті рукави були підбиті золотим єдвабом. Кучері яскраво-золотого волосся спадали на голі плечі рясними хвилями. Струнку шию прикрашала нитка діамантів та смарагдів. У білому вона здавалася б дивно невинною, майже неземною дівою, якби щоки не плямував рум’янець.
— Прошу сідати, — мовила королева, зайнявши місце на помості, — й частуватися з нашого столу.
Озфрид Кіптюг притримав їй крісло; малий джура так само прислужився Сансі.
— Ти якась бліда, Сансо, — зазначила Серсея. — Чи квітне досі твоя червона квітка?
— Так.
— Як доречно. Чоловіки спливатимуть кров’ю там, надворі, а ти — тут у замку.
Королева майнула рукою, щоб подавали першу страву.
— Навіщо тут пан Ілин Пейн? — спитала Санса просто руба.
Королева зиркнула на німого ката.
— Щоб дати ради всякій зраді та захистити нас в разі потреби. Перш ніж стати катом, він був лицарем.
Вона махнула ложкою на кінець палати, де стояли зачинені та засунуті високі дерев’яні двері.
— Коли ті двері виб’ють сокирами, ти ще порадієш, що він тут з нами.
«Я б краще пораділа, якби з нами був Хорт», подумала Санса. Хоч як грубо з нею поводився Сандор Клеган, все ж вона не вірила, що він дозволить її скривдити.
— Хіба ваша варта нас не захистить?
— Спитай краще, хто захистить нас від тієї варти. — Королева зиркнула убік на Озфрида. — Вірні найманці стрічаються так само часто, як цнотливі шльондри. Якщо битва обернеться проти нас, мої стражники здиратимуть з себе червоні киреї так хутко, що запинатимуться один об одного. Вони вкрадуть, що зможуть, і втечуть. Разом зі стольниками, пралями та стайнярами вони кинуться рятувати свої шкури, не варті й ламаного шеляга. Ти хоч уявляєш собі, Сансо, що буває, коли місто бере ворог? Не уявляєш, ні? Усе, що ти знаєш про життя, ти дізналася від співців. А чого нам, їхнім слухачам, дуже бракує, то це гарних і правдивих пісень про погроми міст ворогом.
— Правдиві лицарі ніколи не кривдять жінок та дітей. — Сказане залунало у її власних вухах порожнім белькотінням.
— Правдиві лицарі… — Здається, королеву її слова надзвичайно звеселили. — Аякже, ти маєш рацію. Гаразд, люба: сьорбай собі юшечку гарненько, як слухняна дівчинка, і чекай порятунку від Симеона Зореокого та принца Аемона Драконолицаря. Упевнена, вони не забаряться з’явитися на наш захист.
Давос III
Чорноводна затока хвилювалася, уся вкрита бурунами в білих шапках. «Чорна Бета» осідлала приплив; її вітрило ляскало та рипіло на кожен порив вітру. «Примара» та «Пані Мар’я» йшли біч-обіч з нею, лишаючи якихось двадцять п’ять аршинів між коробами. Його сини вміли тримати стрій, і Давос ними пишався.
Через море хрипко й басовито загули роги, наче горлянки величезних зміїв. Один корабель за іншим повторював їхній наказ.
— Спустити вітрило! — наказав Давос. — Щоглу зняти. Веслярі — до весел!
Його син Матос передав накази далі. Чардак «Чорної Бети» скипів — то жеглярі кинулися виконувати свої обов’язки, штовхаючи вояків, які завжди траплялися на дорозі, де б не стояли. Пан Імрі ухвалив, що в гирло річки вони мають увійти на самих лише веслах, аби не підставляти вітрила під скорпіони та вогнеплюйки, що стояли на мурах Король-Берега.
Давос розрізняв «Лють» далеко на південному сході; її вітрила блищали золотом, на полотні танцював вінчаний олень Баратеонів. Саме з її містка Станіс Баратеон очолював напад на Дракон-Камінь шістнадцять років тому. Але цього разу він вирішив іти разом з військом суходолом, а «Лють» і провід над флотом довірив братові дружини — панові Імрі — який перебіг на його бік при Штормоламі разом з князем Алестером та рештою Флорентів.
Давос знав «Лють» незгірш своїх власних кораблів. Над її трьома сотнями весел був окремий чардак для самих лише скорпіонів, а вище на носі та кормі були встановлені дві великі метавки, що могли жбурнути барила підпаленої смоли. Грізний корабель, а до того ж швидкий, хоча пан Імрі набив його важко узброєними лицарями та щитниками, дещо стишивши хуткість ходу.
Роги засурмили знову; від «Люті» надходили накази. Давос відчув штрикання у відтятих пальцях.