Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
— Воля твоя, — відповів він.
Тиріон уже звик до нічних мандрів своєї дружини. У королівському септі вона теж молилася — часто запалювала свічки до Матері, Діви та Стариці. Тиріон, правду кажучи, такий надлишок побожності не схвалював. Проте, якби був на її місці, то мабуть, і сам би не відмовився од помочі вишніх сил.
— Зізнаюся, мені мало відомо про старих богів, — мовив він, намагаючись бути ласкавим до прагнень дружини. — Може, колись просвітиш мене. Я б навіть міг супроводити тебе до гаю.
— Не варто! — негайно заперечила Санса. — Тобто… ви дуже добрі, але… там немає жерців чи священників, не чинять відправи, не палять свічки, не співають псаломи. Лише дерева і мовчазна молитва. Вам, напевне, буде нудно.
— Та мабуть. Правда твоя. — «Вона мене знає краще, ніж я гадав.» — Хоча шурхіт листя — то непогана розрада після бубоніння якогось септона про сім ликів божої благодаті.
Тиріон махнув рукою.
— Утім, я не втручатимуся. А ви, моя пані, вдягайтеся тепліше, бо там надворі — вельми свіжий вітерець.
Йому кортіло запитати, про що вона молитиметься. Але Санса була покірна дружина — далебі, ще скаже правду, а він не зрадіє тому, що почує.
Коли вона пішла, Тиріон повернувся до тяжкої праці — вистежувати золотих драконів у плутанині облікових книг Мізинця. Безперечно ясним у них було лише одне: Петир Баеліш не терпів, аби золото лежало та вкривалося пилом. Що старанніше Тиріон намагався зрозуміти щось у його оборудках, то більше йому боліла голова. Добре комусь казати: «нумо давайте плодити драконів замість замикати їх у скарбниці». Деякі з тих гендлів смерділи гірше, ніж протухла тиждень тому рибина. «Я б не дозволив Джофрікові так охоче жбурляти Рогачів через мури, якби знав, скільки грошей ті сучі сини позичили в корони.» Він би радо надіслав Брона шукати їхніх спадкоємців, але підозрював, що зиску з того матиме стільки, скільки золота — з золотої рибки.
Коли з викликом від батька прийшов пан Борос Блаунт, Тиріон усвідомив, що оце вперше за життя зрадів його появі. Він із полегшенням захряснув книги, дмухнув на олійницю, накинувся киреєю і зашкандибав дитинцем до Башти Правиці. Вітер і справді був свіжий — саме такий, про який він попереджав Сансу; в повітрі пахкотіло дощем. Коли князь Тайвин його відпустить, то напевне, варто піти до божегаю та забрати її звідти, аби не змокла.
Але Санса геть вилетіла в Тиріона з голови, щойно він увійшов до світлиці Правиці та побачив там Серсею, пана Кевана і великого маестра Пицеля навколо князя Тайвина і короля. Джофрі трохи не стрибав з якихось невідомих радощів. Серсея кривилася у лукавій усмішечці. Князь Тайвин був урочисто-похмурий, як завше. «Цікаво, чи зміг би він посміхнутися, навіть якби схотів?»
— Що трапилося? — запитав Тиріон.
Батько простягнув йому розгорнутий, уже читаний сувій пергамену, який, утім, ще не покинув прагнень знову скрутитися. «Рослін упіймала собі гарного жирного пструга» — прочитав Тиріон. — «А брати подарували їй на весілля пару вовчих шкур.» Тиріон перевернув пергамена і роздивився зламану печатку: сріблясто-сірий віск, подвійні башти дому Фрей.
— Князь Переїзду вихваляється своїм вишуканим письменством? Чи грається у загадки? — пирхнув Тиріон. — Пструг — то, ясна річ, Едмур Таллі, а вовчі шкури…
— Він мертвий! — вигукнув Джофрі так щасливо та гордовито, наче то він власноруч оббілував Робба Старка.
«Спершу Грейджой, тепер Старк.» — Тиріон згадав про свою дружину-дитину, що саме мала молитися у божегаї. — «Богам свого батька. За перемогу свого брата. За безпеку та добре здоров’я своєї матінки.» Скидалося, що старі боги зважають на молитви не краще, ніж нові. Хай слабенька, та все ж розрада.
— Цієї осені королі сиплються, мов листя з дерев, — зауважив Тиріон. — Схоже, наша війна потроху виграється сама собою.
— Війни, Тиріоне, ніколи не виграються самі собою, — відповіла Серсея солодко-ядучим голосом. — Цю війну виграно розумом та зусиллями нашого панотця.
— Нічого ще не виграно, поки ворог стоїть у полі, — застеріг князь Тайвин.
— Хіба в річкового панства геть немає клепки в голові? — заперечила королева. — Без північан вони не мають надії встояти проти з’єднаної потуги Вирію, Кастерлі та Дорну. Авжеж вони муситимуть обрати покору замість винищення.
— Більшість упокориться, — погодився князь Тайвин. — Водоплин стоятиме, але поки Вальдер Фрей тримає у заручниках Едмура Таллі, Чорноструг не зважиться на рішучі дії. Язон Малістер та Титос Чорноліс битимуться хоча б заради честі. Але Фреї здатні обложити і замкнути Малістерів у Морестражі. А Джоноса Бракена можна переконати перебігти до нас і напасти на Чорнолісів. Зрештою всі вони схиляться перед престолом. Я маю намір висунути щедрі умови миру. Всі дідицтва, які скоряться нам і припинять опір, отримають королівське пробачення і збережуть своїх господарів. Усі, крім одного.