Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
§ 115. Право на справедливий суд
До змісту принципу верховенства права включається право на справедливий суд, зміст якого розкривається у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої це право включає до себе право на доступ до суду і право на виконання судового рішення. З правом на справедливий суд пов’язане окремо закріплене в ст. 13 названої Конвенції право на ефективний засіб правового захисту, що включає до себе не тільки процесуальні, а й матеріально-правові аспекти. Останнє означає, що особа має право на вирішення справи по суті, зокрема, право на захист порушеного права не тільки у спосіб, передбачений законом, а і в будь-який інший спосіб, що відповідає змісту порушеного права, характеру і наслідкам порушення. Крім того, право на ефективний засіб правового захисту означає, що суд не може відмовити у позові в тих випадках, коли особа правильно зазначає на фактичні обставини, що є підставою позову, пред’являє фактичну вимогу (формулює фактичний спосіб захисту права, про застосування якого вона просить суд), що відповідає змісту порушеного права, характеру і наслідком порушення, але дає неправильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам або способу захисту права, про який вона просить суд.
1. Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини «кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих неї конституцією або законом». Частина друга ст. 124 Конституції гранично розширює коло правовідносин, учасники яких мають право на судовий захист: «Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі». Це вже стало особливістю вітчизняного законодавства — доводити все до межі і навіть ще далі. Підчас це означає доводити до безглуздя. Якщо визнається право найманого працівника на захист від безпідставного звільнення з роботи, то це право у нас стали визнавати за міністрами і Генеральним прокурором, хоч у трудовій діяльності таких високих посадових осіб публічний інтерес виражається настільки сильно і явно, що поновлення їх на роботі має виключатись. Пред’явлення вимоги про грошові компенсації в таких випадках було б адекватним способом захисту права. Якщо встановлюється повноваження суду на вирішення справ про захист прав учасників правовідносин, то міністерства стали подавати позови про визнання незаконними та скасування розпоряджень Кабінету Міністрів (кон’юнктурно: при зміні складу Кабінету Міністрів).
Позиція Європейського Суду з прав людини з цього приводу є дещо іншою. Вона не визнає право на доступ до суду абсолютним, а допускає застереження в національному законодавстві, які, однак, не повинні обмежувати або звужувати доступ до суду у такий спосіб чи до тієї міри, що самій сутності цього права особи (кожного) завдається шкоди.
У п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як і в п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, йдеться тільки про право людини на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку компетентним, незалежним і безстороннім судом при визначенні її цивільних прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення.
Уже висновок від наступного правового явища (права на справедливий судовий розгляд) до попереднього давав Європейському Суду з прав людини підстави для твердження про те, що із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає право на доступ до суду. Уже висновок від попереднього правового явища (права на справедливий судовий розгляд) до наступного давав Європейському Суду з прав людини підставу для висновку про те, що із п. 1 ст. 6 Конвенції випливає право вимагати виконання судового рішення, зволікання з яким (виконанням) не повинне бути таким, щоб спричиняти шкоду сутності права, про яке йдеться. Але Європейський Суд з прав людини ретельно аргументує ці свої висновки. При цьому в першому випадку Суд посилається на загальновизнаний основоположний принцип права, який передбачає надання особі можливості подати цивільну скаргу суддям, і на принцип міжнародного права, який забороняє відмовляти у правосудді. Посилається Суд і на принцип верховенства права, оскільки якраз цей принцип дає можливість відступлення від букви будь-якого нормативно-правового акту, в тому числі і від букви Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на користь принципу верховенства права. Поширюючи чинність п. 1 ст. 6 Конвенції на відносини щодо виконання судових рішень, Європейський Суд з прав людини також послався на принцип верховенства права. Аргументація, яка при цьому була використана, свідчить про те, що Суд при цьому використовував принцип розумності як складову частину принципу верховенства права.