Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
10.28. «Місологи» — ті, хто ненавидить раціональні міркування — порівнюються Сократом з «мізантропами», чи людиноненависниками; див. «Федон», 89 с. Для контрасту nop. з Платоновим мізантропічним зауваженням у «Державі», 496 c-d (див. примітки 57 та 58 до розділу 8.)
10.29. Цитати в цьому абзаці запозичено з фрагментів Демокріта, наведених у Diels Vorsokratiker, фрагм. 41, 179, 34, 261, 62, 55, 251, 247 (Дільс і Тарн піддали сумніву справжність останнього фрагмента: див. примітку 48 до розділу 8) та 118.
10.30. Див. текст до прим. 16 до розділу 6.
10.31. Див. Фукідід, II, 37-41. Див. також зауваження у прим. 16 до розділу 6.
10.32. Див. T. Gompertz. Greek Thinkers. Book V, ch. 13, 3 (Germ. ed., II, p. 407).
10.33. Геродотова праця з її продемократичною спрямованістю (див., наприклад, ІІІ, 80) побачила світ через рік чи два після Періклової промови (див. Е. Meyer. Gesch. d. Altertums, IV, s. 369).
10.34. На це вказував.,приміром. Т. Гомперц (Т. Gompertz. Creek Thinkers, V, 13, 2, Germ. ed. II. pp. 406 ff.). Він загострює увагу на таких уривках з «Держави»: 557 d та 561 с та наст. Подібність між цими двома уривками, безперечно, зумисна. Див. також Адамове видання «Держава», том II, ст. 235, примітка до 557 d. Див. також «Закони», 699 d-e та наст. і 704 d-707 d. Про подібні спостереження стосовно Геродота, III, 80, див. прим. 17 до розділу 6.
10.35. Дехто вважає «Менексен» підробкою, але, на мою думку, в таких твердженнях проявляється лише прагнення ідеалізувати Платона, За справжність «Менексена» ручається Арістотель, котрий цитує з нього зауваження, що, за його словами, належить «Сократові у надгробному діалозі» («Риторика», 1, 9, 30-1367 b 8; та ІІІ, 14, 11-1415 b 30). Див., зокрема, також закінчення прим. 19 до розділу 6, а також прим. 48 до розділу 8 і примітки 15 (1) та 61 до цього розділу.
10.36. «Афіиська політія» Старого олігарха (чи Псевдо-Ксенофонта) була опублікована 424 року до н. е. (згідно з І. Кіркгофом, якого цитує Гомперц у Greek Thinkers. Germ. ed. 1, p. 477). Щодо приписування авторства цієї праці Критію, див. J. В. Sandys. Aristotle's Constitution of Athens, Introduction IX, зокрема, прим. 3. Див. також примітки 18 та 48 до цього розділу. Вплив «Афінської політії» на Фукідіда, гадаю, помітний в уривку, процитованому в примітках 10 та 11 до цього розділу. Про вплив цього памфлета на Платона див., зокрема, прим. 59 до розділу 8 та «Закони», 704 а-707 d. (Див. Арістотель. «Політика», 1326 b-1327 а; Цицерон, «Про республіку», II, 3 та 4.)
10.37. Я маю на увазі книгу М. Рейдера (M. М. Rader. No Compromise — The Conflict between Two Worlds 1939), яка містить блискучу критику ідеології фашизму.
Пор. прим. 28 до даного розділу з наведеною далі в цьому параграфі алюзією на Сократове застереження проти мізантропії та місології.
10.38. *(1) Про теорію, згідно з якою те, що можна назвати «винаходом критичної думки», полягає у заснуванні нової традиції — традиції критичного обговорення традиційних міфів та теорій — див. мою працю «До раціональної теорії традиції»( К. Popper. Towards a Rational Theory of Tradition, The Rationalist Annual, 1949), що ввійшла до книжки «Припущення та спростування». (Лише така нова традиція може пояснити той факт, що в іонійській школі три перші покоління філософів створили три різні філософські вчення.) *
(2) Школи (надто університети) і дотепер зберегли окремі риси трибалізму. Втім, нам на думку повинні спадати не емблеми чи шкільна солідарність з усіма її соціальними наслідками кастовості тощо, але водночас і патріархальний та авторитарний характер багатьох шкіл. Не випадково, що Платон, коли йому не вдалося відродити племінний дух, натомість заснував школу, не випадково також і те, що школи так часто виявляються фортецями реакції, а шкільні вчителі — диктаторами у кишеньковому виданні.
Для ілюстрації трибалістичного характеру цих стародавніх шкіл я наведу тут перелік деяких табу піфагорейців. (Цей перелік узято з I. Burnet. Early Greek Philosophy, p. 106. котрий сам запозичив його в Дільса; див. Diels. Vorsokratiker, vol. I, s. 97, утім. див. також Аристоксенове свідоцтво там же, на ст. 101.) Бернет говорить про «справжні табу вельми примітивного типу»: Утримуватись від бобів.— Не піднімати те, що впало.— Не торкатись білого півня.— Не розламувати хліб.— Через перекладину не переступати.— Не ворушити вогонь залізом.— Не кусати від цілої хлібини.— Не збирати вінків.— Не сидіти на хлібній мірі.— Не їсти серце.— Не ходити по битих шляхах.— Не пускати ластівок під стріху.— Коли горщик знімають з вогню, не залишати на золі відбитка, а стерти його — Не дивитись у люстро при лампі.— Уставши з постелі, згорнути її та розрівняти те місце, де спали.