Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Нащо він дав себе зламати? А якщо не дав, то нащо потис її руку? Він, безумовно, знає, що ручкання з криптографом — це завжди «конект», і вже від криптографа залежить, просканує він тебе чи ні. Це знак довіри, якщо від тебе, але й покора, якщо криптограф дає тобі руку, це такий церемоніал, ввічливий наказ — оголи всі системи, розчепір свою душу… Він усе це, безумовно, знає, тож нащо він потис? Він хотів, щоб вона його зламала? А якщо хотів, то навіщо, який у цьому сенс? Неважливо, це гра, Олю, він грає, тож грай і ти, гра має тривати, контроль, контроль, контролюй кляту гру!
Йому надійшло п’ять повідомлень. Оля нашвидкуруч передивилась чотири — нічого вартого уваги.
Одне відео від його доці, більш ніж двохсотлітньої юнки, що тихо жила десь у власній планетарній системі в рукаві Лебедя та, за чутками, тримала цілу армію власних дрімерів…
На відео вона геть не схожа на нього — чорношкіра й трошки повненька, з наголо бритою головою і ядуче-фіолетовими оченятами… але, ясна річ, вона такою була не завжди — може, останні півсотні літ, а мо’, й менше — її образ колись використовували для зовнішньої реклами, і Оля трошки пам’ятала, якою вона тоді була…
Тихий, ослаблий голос, в’яла міміка, жести… Оля прокрутила на максимальній швидкості:
— Привіт, татусику… Не знаю, де ти там іще вештаєшся, але я тебе люблю. Знаєш, мені здається, що я скоро помру. Я хотіла тобі розказати, що постійно прокручую сни, де я помираю, усіляким чином…
/перемотка/
— Мені подобається згасати. Ну ось дивись, дивись на мої руки, так? Вони безпомічні, так, безпомічні! Я хочу ними обняти себе всю і не можу, розумієш? Мої руки, так?! Розумієш?!.. Але я не можу вийти, як тоді, я не можу стати перед собою і дивитись на себе, ні! Ну чому?? Вони говорять, що я заслужила. Вони говорять, що прийшли мене з’їсти, вони сплять у своїх…
/перемотка/
— Вони там, там! Але вона одна, вона стояла переді мною, о боже, їх так багато, але вона і одна, і ВСІ ВОНИ — як так може бути? Вона сказала, що я тля! ТЛЯ НА ЇЇ МОГИЛІ!..
«Яка нісенітниця!..»
/перемотка, перемотка!/
— … о так — вона сміється! Який у неї сміх, і вона… Вона сказала, що я тепер висплюсь, так, вона сказала, що поцілує мене і з’їсть.
/stop/
«Тут вже ніякий наладчик не дасть ради», — промайнуло в Олі, і вона на найвищих можливих швидкостях крутнула далі.
Якийсь дурнуватий блок текстових новини…
«Прес-служба корпорації RSK Group офіційно заявляє, що масштабні аварії одразу кількох енергоємностей навколо ряду віддалених одна від одної зірок ніяк не пов’язані з активністю терористів…»
«Об’єкт Фаланга було виведено з глобальної системи RSK — повідомляють про кількох загиблих інженерів корпорації під час зняття резервного енергоблоку з орбіти зорі…»
Іще відеоблок новин — змодельований миловидний диктор приємним голосом: