Чарівниця з острова Гроз
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-766-0
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівниця з острова Гроз». Краткое содержание книги:
Глава 13
Слушна порада
За ніч небо зовсім прояснилося. Після вчорашньої негоди ранок здавався особливо привітним і ошатним. Сонце, відпочивши, пестило землю своїм теплом. Воно кокетливо заглядало в дзеркала калюж і, відбиваючись, множилося тисячами іскорок. Сонячні зайчики стрибали з шибок вікон на мокре листя та бігали по ще не просохлих черепичних дахах.
Маріка прокинулася з очікуванням чуда. Їй наснився прекрасний острів у лазурному морі та білосніжний палац в оточенні фонтанів. Пальми, кипариси та обсипані червоними квітами гранатові дерева стояли перед нею, мов наяву. Розплющивши очі, вона не відразу усвідомила, куди зникло чудесне видіння, і, тільки остаточно пробудившись, із сумом зрозуміла, що це був усього лиш сон.
Учора їй здавалося життя закінченим, а сьогодні чорне поле туги вже поросло пагонами нових сподівань. У неї виникло відчуття: сон було навіяно чимось важливим, що сталося напередодні. Маріка спробувала відновити події минулого вечора. Спочатку думки плутались і вислизали, та варто було їй згадати про несподіваний візит Прошка, як клубок споминів почав поволі розмотуватися.
Маріка подумки бачила похмурий покинутий замок у розсіяному присмерковому світлі, порожню темну залу та коридор, де Прошкові в кожному кутку бачилися привиди, потайну кімнату. Тут провідна нитка пам'яті плуталась і обривалась. Маріка, хоч убий, не могла зрозуміти, коли і як вона повернулася до себе.
Поламавши голову над цією загадкою й нічого не придумавши, дівчина підвелася з ліжка і пройшла до ванної. Стоячи перед дзеркалом у довгій нічній сорочці, Маріка раптом згадала дивного незнайомця у вільному білому одязі. Його звали Зосим. Він прибув із острова, де живуть чарівники. Розмова з незнайомцем зринула до найменших подробиць, як і обіцянка взяти її з собою. А може, посланець із острова був усього лиш частиною прекрасного сну?
Маріка замислилась, але тут же відігнала сумніви геть.
— У п'ятницю на світанку. Лишилось усього три дні,— вголос мовила вона, ніби проводячи риску між сном і дійсністю.
Несподівано у Маріки знову виникло відчуття, начебто за нею хтось підглядає. Вона мимоволі обернулась, але, як і раніше, нікого не побачила. Дівчина здвигнула плечима, ніби хотіла стряхнути набридливе відчуття. Та й кому потрібно за нею стежити? Нікому в цілому світі не було до неї діла.
Проте Маріка помилялась. Існували ті, кому її доля була зовсім не байдужа, й за кожним її кроком пильно спостерігали.
Останнім часом Агрипа майже не виходив зі своєї частини палацу. Йому всюди причувалася змова. Він тримався осторонь побратимів, уважав, що ті зрадили його, двічі відмовившись позбутися дівчиська. Мало того, самозванку повертали на острів. Зосим вирушив до неї гінцем, навіть не потурбувавшись його про це сповістити.
Верховний Чародій зло примружився, вдивляючись у магічний кристал. Ніхто не відав, що в особі маленького чорноокого дівчиська з'явилося прокляття, яке тяжіло над Агрипою майже тисячу років. Але він не міг розкрити правди. Його вуста були міцно запечатані, й він скоріше погодився б одрізати собі язика, ніж дозволити джину давньої таємниці вирватися назовні. Він мусив за будь-яку ціну завадити дівчиську дістати посох влади. Агрипа спробував залучити магів на свій бік, не відкриваючи
їм таємниці свого минулого, але програв. Лише Азар залишався вірним союзником, але його відданість пояснювалася насамперед суперництвом із дівчиськом, яке претендувало на владу.
А втім, саме з цієї причини юнак був єдиним, кому Агрипа довіряв.
Дні та ночі Верховний Чародій просиджував над магічним кристалом, спостерігаючи за Марікою. Азар тінню стояв у нього за спиною.
— Ти чув, скоро самозванка прибуде на острів. Що ти почуваєш? — Агрипа відкинувся на спинку крісла й повернувся до учня.
— Спокій. Маг не має права на почуття, — відповів юнак.
На його лиці не здригнувся жоден мускул, але він кривив душею, зображуючи незворушність. Насправді ж дівчина викликала в нього бурю емоцій: заздрість, ревнощі, та разом з тим і цікавість. З одного боку, він противився появі суперниці, а з іншого — з нетерпінням чекав моменту, коли знову побачить її.
Маріка була єдиною ровесницею, з ким йому довелося спілкуватися. Хлопця змалечку оточували тільки старі. Він не вмів ні гратися, ні безтурботно сміятися. Знайомство з дівчиною виявилося для нього ковтком свіжого повітря. З нею можна було говорити про те, про що при чародіях він не посмів би навіть заїкнутися. Вона була ні на кого не схожа і притягувала його як магніт.