Непрохані гості
- Автор: Головачёв Василий
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: “Веселка”
- Переводчик: Борис Петрович Рогоза
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Непрохані гості». Краткое содержание книги:
Я недовірливо скривився, і Поздняков квапливо додав:
— Не хотів казати, але галюцинаціями не страждаю. Тож хоч вірте, хоч ні…
Уже о дванадцятій ночі мене по зв’язку розшукав Лапарра.
Я повертався додому пішки, в парку було досить темно, і силует начальника відділу ледве виднівся над віконцем відеобраслета.
— Як успіхи? Я зупинився під одиноким світломіхуром.
— Ти не помилився: випадок ідентичний з катастрофою на Сааремському ліфті. Однак по двох точках не можна побудувати графік закономірності якогось явища.
— Чому ти вирішив, що є лише дві точки?
— Ах, то їх більше? — із сарказмом здивувавсь я. — Пробачте, шефе, мене про це ніхто не повідомив.
Обличчя Лапарри лишилося таким само похмуро-спокійним, як і завжди, але мені чомусь стало незатишно.
— Свого часу одержиш вичерпну інформацію, — сказав Ян. — Які особливості ти відзначив на місці?
— Спільним у свідків було відчуття інтенсивного похолодання. Та ще, мабуть, поведінка Зо Лі.
— Ага, — Лапарра помовчав. — Поведінка Зо Лі. Тебе не дивує що він з’являється саме там, де потім трапляються аварії? Це добре, що дивує. Мене також. Цікаво, чи не правда? До речі, дзвонили з архіву Інституту соціології. Начальник, дуже сувора жінка, висловила гнівний подив з приводу того, що співробітники спецсектора УАРС відривають від діла цілий сектор у пошуках несуттєвої інформації.
— Не зрозумів.
— Ти давав запит на пошук документів про “Суперхомо”? Річ у тім, що місяць тому ту ж інформацію зажадав співробітник спецсектора на ім’я Золін.
— Золін?! Можливо, Зо Лі?
— Можливо. Інформації більше не знайшлося. Крім того, дзвонили з нашого архіву, сестра твого стажиста. Вона передала, що місяць тому ту ж інформацію запросили з американського філіалу “Аїд”, і всі матеріали, що знайшлися, було відправлено в Нью-Гемптон.
— То матеріали все ж були? І тепер вони…
— У Зо Лі, - докінчив Лапарра, — Прилітай, помізкуємо.
— Стривай, але як же… архів, як правило, видає дублікати документів, копії.
— Замовлення з “Аїд” було на оригінали. Віконце відео згасло.
Я почухав потилицю і попрощався з вечірнім відпочинком та сном.
ЛЮЦІЯ ЧІКОБАВА,
пілот-випробувач космоцентру
Дивлячись знизу вгору на начальника монтажно-випробувального корпусу полігону, я раптом гостро запрагла побачити Гната. Очевидно, тому, що начальник чимось його нагадував, чи то суворим обличчям, чи то дужою статурою. Помітивши, що я перестала його слухати, він тільки рукою махнув.
— Не розумію вас. Модуль прекрасно витримав усі екзамени, атестований на Знак якості, а ви незадоволені. Чим конкретно?
Так, він мав рацію. Десантний модуль серії “Ігл” упевнено пройшов усі випробування на полігоні. Я тричі перевіряла його в екстремальних умовах, техніки полігону влаштували таке пекло, яке не снилося, мабуть, навіть теоретикам випробувань, але модуль витримав усе. Здавалося, можна запускати його в серію; потужні й надійні машини дуже потрібні косморозвідникам у далеких зоряних експедиціях, але мене не полишало дивне відчуття незадоволення, що виникло в останньому польоті, і це відчуття не дозволяло мені ставити свій підпис на бланку випробувань.
— Нічого конкретного, — сказала я нарешті, читаючи в очах начальника МВК іронічне: “Зв’язався на свою голову з жінкою!” — Однак дозвольте мені розібратися в цьому самій, перш ніж остаточно вирішити долю модуля.
Начальник, — звали його Павло Жданов, — треба віддати йому належне, стримувати себе вмів. Як Гнат. Ось звідки у мене відчуття, ніби вони схожі.
— Як довго триватимуть ці ваші… вагання? — з ввічливою усмішкою запитав він. — Чи не простіше ще раз “прогнати” програму випробувань? Упевнитися, хто має рацію: ви чи конструктор?
— Конструктори — теоретики, вони завжди мають рацію лиш відносно, — сухо сказала я. — Абсолютно праві експериментатори-практики. До побачення. Завтра о дев’ятій я повідомлю вам своє рішення.
Взагалі-то начальник МВК непоганий хлопець і давно намагається побачитися зі мною не в службовій обстановці, але до Гната йому далекувато. Ех, Гнате, Гнате, чому так несправедливо влаштовано: не ти шукаєш зустрічей зі мною, а я?..
З території полігону (Австралія, пустеля Сімпсон), я вилетіла додому (Рязань, парк Ентузіастів), перевдяглася в тюник з димчасто-сірого кларк-шифону, сколола волосся на скроні смарагдовим бандо з білим пером, критично глянула на себе в дзеркало і тільки тоді подзвонила Гнату.