Книга веселих порад
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Книга веселих порад». Краткое содержание книги:
А хто відмовиться від слави інтелектуала? Кому не хочеться стати інтелігентом чи знаменитим мемуаристом? Якщо ви не вмієте користуватися телефоном чи не знаєте, про що розмовляти з дружиною, то ця книга стане для вас справді першим другом і порадником.
Може, ви й досі не знаєте, звідки походить ваше прізвище, чи не навчились розгадувати сни, — у «Князі веселих порад» про все це є.
Книга справді весела й дотепна.
Коли ж ви приходите до тями й серце саме починає заспокоюватись, несподівано — лунає! Ні, не лунає — дзвенить. Ні, не дзвенить — деренчить. Теж не те слово — б'є! Ні, не б'є… Словом, розноситься по кімнаті такий телефонний дзвінок, від якого серце завмирає вдруге. Тремтячою рукою ви тягнетесь до трубки, прикладаєте до вуха й чуєте:
— Вася, це ти?.. Ах, піжон!.. Так слиш! Я дістала два квитки на Арсена Дєдича. Зустрінемось, як завжди, під мостом…
Ви непритомнієте вдруге. У цей час прибуває «швидка». А перегодом ви дзвоните, знову й знову потрапляєте то на м'ясокомбінат, то на протезний завод. Або ж дзвонять вам і цікавляться, яке у вас сьогодні кіно, чи працює жіноча лазня.
Подеколи ви трубкою хряскаєте об підлогу, об апарат, б'єте об табуретку, тумбочку. Вириваєте розетку з м'ясом, обрізаєте дроти. Потім купуєте новий апарат, викликаєте майстра, щиро дякуєте йому, всовуєте в руки чайові, від яких він відмовляється, просите зробити переносну розетку — і знову, як тільки майстер піде, висмикуєте її з м'ясом і з хрускотом запускаєте телефон на диван-ліжко чи кидаєте в нього подушками, накриваєте його старими куфайками, вкриваєте піджаками, матрацами, теплими ковдрами. А телефон все одно гарчить і неодмінно тоді, коли ви якраз, після стількох ночей безсоння, задрімали. Ви вистрибуєте з ліжка, босими ногами ляпаєте по долівці (капці шукати ніколи), хапаєте трубку й чуєте:
— Вася, ти свиня! Між нами все кінчено. Тобі я цього ніколи не прощу…
Люто кидаєте трубку, хапаєтеся за голову.
— Людоньки, за що така кара! — Лягаєте в ліжко з твердим наміром завтра викликати майстра й відрізати дроти. Вранці почуваєте, що почалася нежить. Підлога таки була холодна.
— Краще був би купив кімнатні доріжки, — думаєте ви й поспішаєте в ощадкасу. Тут, роздратовані, починаєте лаятись у черзі. Комусь кажете, що бачите його вперше, що цей тип, як свиня, вліз без черги, що нахабство — друге щастя, і, нарешті, добиваєтесь до віконця, мило осміхаєтесь касирці, вносите абонементну плату за телефон і думаєте: «Скільки цей паразит уже грошей поїв! А якщо подумати, то яка з нього користь?»
Повертаючись додому, сумними очима дивитесь на телефон-автомат, що висить на розі вашого будинку, намацуєте в кишені дві копійки й дзвоните. До себе додому. Несподівано чуєте рідний голос жінки.
— Це ти?
— Це я.
— А це я.
— Ти звідки?
— З телефону-автомата.
— Я розумію, але звідки, з якого району міста?
— Та звідси, знизу. Біля нашого будинку.
— А-а! — вимовляє протяжно жінка. — Ну, йди їсти. Картоплю підсмажила!..
Все-таки гарна штука телефон. Зручна. З цими думками ви повертаєтесь до себе в кімнату й раптом… дзвінок.
— Алло! Вася! Ти нахал…
Трубка бренькає. Все починається спочатку. Ви намагаєтесь викликати таксі чи набрати номер гарантійної майстерні по ремонту холодильників — там, як завжди, зайнято або ніхто не бере трубку. Ви починаєте відчувати, як до лопаток липне сорочка, знову присягаєтесь, що останній раз дзвоните, нехай вони (хто вони — не відомо) будуть прокляті зі своїм телефоном і його дзвінками. Сусідів запевняєте: до Вапнярки швидше дійти пішки, ніж по телефону додзвонитись. Що він (телефон) вам уже в печінках і отут (показуєте на груди) сидить. Що ви його ненавидите й чого б тільки не дали тому, хто б догадався забрати від вас цей апарат. Але нехай спробує хтось із ваших знайомих заїкнутися чи сказати: «Так перепишіть номер на мене», як ви несподівано накидаєтесь на нього, цікавитеся, за які такі заслуги переписати йому телефон, і розповідаєте йому, з яким трудом ви добилися цього телефону, скільки це вам коштувало нервів і здоров'я! А тут, ні сіло ні впало, переписати сусідові? А якої рації?
— Я три роки в черзі простояв, щосереди відвідував начальника телефонного вузла. Мене там уже знають всі — від секретарки Лори до начальника відділу кадрів Семена Семеновича. А ви кажете: пе-ре-пи-ши телефон. А ви попоходіть, як я. Попоходіть.
Телефон — як в'язка дров: важко нести й жалко кидати. А все тому, що не вміємо правильно користуватися. Справді ж бо, як же користуватися телефоном? Кожному це здається дріб'язковою справою. Насправді ж, хто так думає — той і поняття немає, як дзвонити по телефону. Це особливо впадає в очі, якщо отой спарений чи паралельний телефон стоїть у вашій конторі. Це так званий службовий телефон, який використовується винятково в службових цілях, і лише після закінчення робочого дня ним можна дзвонити, куди вам заманеться.