Книга веселих порад
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Книга веселих порад». Краткое содержание книги:
А хто відмовиться від слави інтелектуала? Кому не хочеться стати інтелігентом чи знаменитим мемуаристом? Якщо ви не вмієте користуватися телефоном чи не знаєте, про що розмовляти з дружиною, то ця книга стане для вас справді першим другом і порадником.
Може, ви й досі не знаєте, звідки походить ваше прізвище, чи не навчились розгадувати сни, — у «Князі веселих порад» про все це є.
Книга справді весела й дотепна.
— Сірники міняють тільки на горілку…
— Та вони що?.. А гроші пропонував?
— Пропонував.
— А вони що?
— Кажуть, тут гроші не йдуть. Натуральне господарство. Тут усе на обмін: і сірники, й лавровий лист, і сіль, і риба — все на горілку.
— Та вони що? А ми як? Совість треба мати!
Сірники, нарешті, дістали. Як? Хто й зна! Краще не згадувати. Зварили юшку. Без лаврового листя. З димом. Зварили чай. Випили. Без цукру. В шлунку тепло. На серці тепло.
— То що, може, в «дурня»?..
— А може, щось почитати? — це хтось із «дівчат».
— Та ви що?.. Ми ж дикуни чи хто?
— Дикуни!
Краще в «дурня». Два на два. А зарубки після кожного «дурня» найліпше робити на дубі. Бажано з південного боку. З північного мох росте.
Отож, як бачите, нема нічого кращого, як на відпочинок їхати дикуном. Основне — заздалегідь список скласти. А решту на місці виміняєте.
ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ТЕЛЕФОНОМ
Ну, перш за все, що таке телефон? Від першокласника до персонального пенсіонера республіканського значення кожен вважає, що він знає, що таке телефон. А тим часом запитай, що таке телефон, почнуть заїкатись:
— Як? Ви не знаєте, що таке телефон? Телефон — це… Ну, як вам правильно сказати?! Телефон — це апарат, який… Ну, словом… Телефон — це така штука, якою дзвонять до знайомих, родичів, а інколи додзвонюються навіть у довідкове бюро вокзалу…
Визначення, безперечно, неправильне. Бо, як ми знаємо з підручників: «Телефон — пристрій для перетворення електричних коливань на звукові». Зрозуміли? А ви кажете: «Телефон — це апарат». Не апарат, а пристрій. І тому ви, частенько видаючи свої дилетантські знання за наукові, кажете:
— Ох і дістав собі апарат!
Не кожен одразу догадається, що ви маєте на увазі — фотоапарат, кіноапарат чи апарат для просвічування грудної клітки. А ви ж мали на увазі саме отой «пристрій для перетворення електричних коливань», тобто телефон.
Які бувають телефони? Телефони бувають білі, зелені, червоні, сині, слонової кості, бузкові, кольору канарки й кольору хакі. Також бувають домашні, службові, телефони-автомати, або таксофони, відеотелефони й міські переговорні пункти.
Домашні й службові, в свою чергу, діляться на телефони спарені й неспарені, або паралельні й непаралельні. Ті й ті можуть бути переносними.
Найстрашніші з них — телефони спарені, або, як ми вже зауважили, паралельні. Страшніше цих телефонів немає нічого в світі. Ніщо так не вимотує жили, не їсть печінки, не забирає здоров'я, як спарений телефон. Від спареного, або паралельного, телефону поки що ніхто ніяких засобів не придумав. Тут слабкі й медицина й техніка. Паралельний телефон — найбільше наше зло. Наш ворог номер один і, незважаючи на це, кожен другий горожанин вистоює роками в черзі до начальника телефонного вузла й добивається власного телефону:
— Поставте!.. Прошу вас, хоч паралельний…
Вираз технічно неправильний: не паралельний, а на блокіраторі. На квартирах телефони ставлять на блокіраторах.
— Діду, ну для чого вам телефон? — питає начальник вузла. — Чи ви не знаєте, що це таке? Якщо ви хочете спокійно дожити свій вік, заберіть заяву…
Дід заяви не забирає, а звинувачує в усіх гріхах начальника телефонного вузла, безпідставно поза очі обзиває його бюрократом, хабарником. Розповідає сусідам, знайомим, що всі завідувачі фруктово-овочевих баз та складів мають персональні телефони, а він, мовляв, на старість не заслужив навіть спареного. Після цього пише, окрім заяви на телефон, ще й скарги: до редакцій газет, журналів, у райвиконкоми, міськвиконкоми й народний контроль. Добивається телефону й не помічає того, що телефону ще нема, а він уже встиг укоротити життя йому, дідові, на добрих три-чотири роки як мінімум.
Нарешті дід, баба чи просто ви, запевняючи, ніби вам телефон потрібен не як предмет розкоші, а як життєва необхідність, добиваєтеся свого: вам ставлять телефон. Не має значення — персональний чи спарений. Отут і починається. Ця штука, як виявляється згодом, ніколи чомусь не набирає потрібного вам номера. Якщо вам поспішно треба дізнатися, коли прибуває поїзд Жмеринка — Жмеринка через Козятин, довідкове вокзалу, як закон, зайняте. Якщо ви хочете придбати собі квиток у касі замовлень, несподівано замість касирки відповідає контора «Утильсировини» чи комунальна пральня.
Набираєте знову номер і знову чуєте:
— Набирайте номер правильно.
Ви знову й знову старанно набираєте, але потрапляєте туди ж.
Ви хапаєтеся за серце, шукаєте в штанях трубочку з білими «кружальцями», кладете одне з них під язик — і непритомнієте. Дружина, брязнувши телефонною трубкою об апарат (він же — пристрій), біжить до сусідки й викликає «швидку допомогу».