Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Той факт, що основними розробниками теорії постколоніалізму (зокрема в американських і британських університетах) є вихідці з Азії, Африки, Вест-Індії та, як у випадку Саїда, араби, до певної міри відповідає ідеальній справедливості. Зокрема, стосовно Індії та Пакистану імперія відреагувала з такою силою, що це незворотно ввійшло до дискурсу метрополії, змінюючи його до невпізнанності. Потрібно віддати центрові належне, його сприйнятливість до критики вказує на певні сталі риси інтелектуальної парадигми, сформованої в європейській культурі. Надання Ґаятрі Співак чи Гомі Бгабга дозволу формувати відповідь західних наукових кіл на західний імперіалізм рівнозначне запрошенню, скажімо, поляків або литовців до читання лекцій студентам російських університетів про російський імперіалізм. Те, що такий проект неможливо навіть уявити, свідчить про різницю між відносною відкритістю західного дискурсу та сталим униканням постколоніального дискурсу самими вченими й інтелектуалами в Російській Федерації. Це дає також підстави зробити висновок про присутність у російській культурі ще не названих чинників, які стають перешкодою при дослідженні такого погляду. Відмова російських інтелектуалів обговорювати питання колоніалізму свідчить про відсутність у російській традиції спроможності експериментувати та толерантно ставитись до інших думок. Посткомуністичні дебати про російську історію, які ведуться в російських літературних журналах, набувають форми радше набридлих уже суперечок між західниками та слов’янофілами, ніж спілкування росіян з Іншими 52.