Пригоди Шерлока Холмса. Том I

Тому всі вони, як один, упали на коліна в щирій молитві, коли побачили внизу широку, залиту сонцем долину Юти, коли почули з вуст свого проводиря, що це і є земля обітована і що ця незаймана земля віднині належатиме їм навіки.

Янґ виявив себе не тільки рішучим проводирем, а й кмітливим управителем. З’явилися карти й креслення майбутнього міста. Довкола було розбито ділянки для ферм, що роздавалися кожному за його становищем. Крамарям дали змогу зайнятися торгівлею, ремісникам — своїми ремеслами. Міські вулиці та майдани виростали, немовби за велінням чарів. У долині осушували болота, ставили огорожі, розчищали поля, саджали, сіяли, й наступного літа вона вже була золота від достиглої пшениці. Все швидко зростало в цій дивній оселі. Та найшвидше зростав великий храм посеред міста; щодня він ставав усе вищим та ширшим. Із самісінького світанку до пізньої ночі біля цього пам’ятника, який споруджували переселенці тому, хто провів їх крізь усі небезпеки, стукотіли молотки й вищали пилки.

Двоє подорожніх, Джон Фер’є і дівчинка, що ділила з ним долю як названа дочка, пройшли з мормонами до кінця їхньої великої мандрівки. Мала Люсі Фер’є залюбки подорожувала в фургоні старійшини Стенджерсона, де разом з нею були три мормонові жінки та його син — жвавий, свавільний хлопчина дванадцяти років. Дитяча душа легко забуває горе, і мала швидко опам’яталася від удару, завданого смертю матері; невдовзі вона стала пестункою жінок і звикла до нового життя на колесах, під парусиновою покрівлею. А тим часом Фер’є, одужавши після своїх бурлакувань, виявився корисним провідником і невтомним мисливцем. Він так швидко здобув повагу в своїх нових товаришів, що вони, завершивши подорож, одноголосно вирішили, що Фер’є заслуговує на такий самий великий і родючий шмат землі, як і всі інші поселенці, окрім, звичайно, самого Янґа і ще Стенджерсона, Кембела, Джонстона й Дребера, чотирьох головних старійшин.

На своїй фермі Джон Фер’є спорудив міцну дерев’яну хатину, яку згодом розбудував, тож за кілька років житло його перетворилось на простору садибу. Він був практичною людиною, розумною й заповзятою до роботи. Залізне здоров’я дозволяло йому працювати з ранку до ночі. Отож на фермі йому велося якнайліпше. За три роки він мав статки більші, ніж у сусідів, за шість — став заможною людиною, за дев’ять — багатієм, а за дванадцять у цілому Солт-Лейк-Сіті не знайшлося б і дюжини господарів, які змогли б до нього дорівнятися. Від Великого Солоного озера до далеких гір Восач не було славетнішого імені, аніж ім’я Джона Фер’є.