Лицар Відображень

— Це питання твого честолюбства, — сказав я. — Але ж твій дім, твоя сім'я і сили Порядку завжди були байдужі тобі, так?

Він засопів.

— С нахабним щеням я не стану сперечатися.

— У мене теж немає ніякого бажання сперечатися з тобою. І, що ще гірше, твій син Рінальдо, схоже, мій найкращий друг.

Повернувшись до нього спиною, я попрямував далі. Мені на плече впала його рука.

— Постривай! — Сказав він. — Про що ти говориш? Рінальдо — просто хлопчисько.

— Неправильно, — відповів я. — Ми з ним майже ровесники.

Він прибрав руку, і я обернувся. Бранд впустив сигарету, і та, димлячи, лежала на стежці, а чашу він переніс в руку оповиту темрявою. Він потирав лоб.

— Значить, у головних відображеннях пройшло трохи часу — зауважив він.

По якомусь капризу я дістав Карти, витягнув козир Люка і простягнув йому так, щоб він бачив.

— Ось Рінальдо, — сказав я.

Він потягнувся до карти і по якійсь незрозумілій причині я дозволив йому взяти її. Він довго й пильно дивився на неї.

— Тут зв'язок через Карти, схоже, не спрацьовує, — повідомив я.

Він підняв очі, похитав головою і простягнув карту назад мені.

— Ні, не повинен, — зауважив він.

— Як… він?

— Ти знаєш, що він убив Каїна, щоб помститися за тебе?

— Ні, я не знав. Але меншого я від нього і не чекав.

— Насправді ти не Бранд, правда?

Він закинув голову і розреготався.

— Я Бранд до мозку кісток. Але не той Бранд, з яким ти міг би бути знайомий. Решта інформації тобі дорого обійдеться.

— Скільки ж коштує дізнатися, що ти таке насправді? — Запитав я, ховаючи карти.

Тримаючи чашу перед собою двома руками, він підняв її, немов чашу для милостині.

— Трохи твоєї крові, — сказав він.

— Ти став вампіром?

— Ні, я — привид Лабіринту, — відповів він. — Дай мені крові, і я поясню.

— Гаразд, — сказав я. — І хай краще це буде хороша історія, — тут я витягнув свій кинджал і проколов зап'ястя, простягнувши його над чашею.

Як з перекинутої олійної лампи, з руки вирвалися язики полум'я. Звичайно, насправді в моїх жилах тече зовсім не полум'я. Але в певних краях кров хаоситів робиться дуже летючою, а це місце було явно з таких.

Полум'я хлинуло вперед, наполовину в чашу, наполовину мимо, розплескавшись по його руці і передпліччя. Він зойкнув і неначе зіщулився. Я ступив назад, а він перетворився на вир — не сказати, щоб він відрізнявся від тих смерчів, які я спостерігав після жертвоприношень, тільки він був вогненним. Вир з ревом піднявся в небо і через мить зник, залишивши мене ошелешено витріщати очі наверх, затискаючи димляче зап'ястя.

— Відхід… е-е… живописний, — зауважив Факір.

— Сімейна особливість, — пояснив я, — і, до речі про відхід…

Я прокрокував мимо каменю, вийшовши з кільця. Його знову заповнила тьма, ще більш глибока. Зате моя стежина, здавалося, позначилася яскравіше. Побачивши, що зап'ястя перестало диміти, я відпустив його.

Тоді, одержимий думкою забратися геть від цього місця, я перейшов на спортивну ходьбу. Озирнувшись трохи згодом, стоячих каменів я більше не побачив. Там був тільки блідий, танучий вир, який піднімався все вище, і вище, поки не зник.