Міжконтинентальний вузол
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #2
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво політичної літератури України
- ISBN: 5-319-00081-2
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Міжконтинентальний вузол». Краткое содержание книги:
— Ну, не пригадую я, не пригадую, розумієте?! — Касирка мало не плакала, обличчя перелякане, очі бігають. — Їх же сотні проходять, і всі поспішають! А скільки десантників?!
— Кого?! — здивувався Славін.
— Десантників, — повторила вона. — Це ті, хто по ковбасу з Рязані приїжджає, ми їх плюшевим десантом називаємо…
— Влучна назва, — всміхнувся Славін, — у ціль… Вони теж сотенними купюрами розраховуються?
— Ні, ці здебільшого заяложеними, пом'ятими…
— Ну, а часто у вас платять сотенними?
— Буває.
— Значить, рідко?
— Буває, — повторила дівчина. — Не часто, але буває…
— Вас як звати?
— А що?
— Нічого. Мене звуть Віталій Всеволодович.
— Люба.
— Гарне ім'я.
Дівчина зітхнула, потім несподівано всміхнулась:
— Еге ж, тільки заміж ніхто не бере.
— Дуже треба?
— Звичайно… Двадцять років…
— Якщо згадаєте, хто вам платив сто карбованців і за що, — візьмуть. У мене око добре й рука легка…
— Може, чеки подивитися, — сказала Люба. — Там має бути зазначено, скільки я здачі з сотні дала…
— Розумниця ви, — мовив Славін. — Чоловіка якого хочете? Блондина? Чи брюнета?
— Непитущого хочу, — зітхнула Люба. — Щоб зарплату приносив і не хуліганив.
… Груздєв, який приїхав із Славіним, кінчив відмотувати стометрову стрічку каси, знайшов копію чека; сотенних купюр в обігу було дві: одну заплатили за спортивний костюм, а на другу дали дев'яносто п'ять карбованців здачі.
— Згадала, — сказала Люба. — Чоловік шерстяні шкарпетки купував, рівно п'ять карбованців, білі з червоною кайомочкою.
— А спортивний костюм хто брав? — спитав Славін.
— Жінка з сином.
— Син дорослий?
— Ні-і, років п'ятнадцяти, на Андрія Миронова схожий.
— Невже?! — радісно здивувався Славін. — Значить, це його син, Вадик…
— Так у нього ж дочка, — вперше за всю розмову очі її Люби повеселішали. — Від цієї самої радистки Кет.
— Ні, в нього й син є, — твердо сказав Славін, — гарний хлопець, такий чорнявенький, кучерявий…
— Виходить, не його. Той був рудуватий якийсь…
— А той чоловік, що шкарпетки купував? Він який був? — підкинув Славін. — Теж рудий?
Люба похитала головою:
— По-моєму, ні… Бугай якийсь… Головешка здоровенна.
— Піт раз по раз витирав, так? — тихо спитав Славін, відчувши «холод» під грудьми.
— Ой, правильно, — зраділа Люба, — він мокрий був, наче з лазні.
З десяти фотографій, які показали Любові Архипівні Воздуховій, незаміжній, 1965 року народження, росіянці, комсомолці, вона відразу ж тицьнула пальцем у фотографію Іванова:
— Ось він. Я ж казала, бугай…
«Чудова несподіваність зустрічей»
За кордоном у людей преси бувають, як правило, три стилі роботи.
Перший стиль характерний тим, що журналіст з самого ранку обкладається першими випусками провідних газет і журналів країни, де зараз перебуває і бажано — сусідніх і. раїн (якщо, звичайно, це не держави-карлики), старанно аналізує їх, зіставляючи найважливіші політичні коментарі з тими новинами, якими закінчився нічний випуск тутешнього телебачення, потім бере ножиці, робить вирізки, розфасовує статті, замітки, інтерв'ю та курйози за темами, сідає до машинки (або бере в руки перо), щоб і конструювати замітку в свій друкований орган, попередньо подзвонивши до тих парламентаріїв (чи їхніх помічників), підприємців, керівників банків, у яких він кілька разів до цього брав інтерв'ю: на Заході знайомим людям відповідають охочіше, ніж тим, хто ніяк не зарекомендував себе в пресі.
Другий стиль відрізняється від першого тим, що газетяр починає ранок з побіжного, неуважного перегляду провідних газет — за кавою з рогаликом і джемом. Потім він поспішає до міста, щоб зустрітися з десятком зовсім різних людей, збирає діаметрально протилежні думки, не гребує бесідами з відвертими противниками, даючи їм волю висловитись: не збагнувши логіки того, хто не приймає твоєї позиції, важко оперувати своїми доказами, — нова форма боротьби з вітряками; ефектно, але непереконливо, читач тепер тямущий, вік інформаційного вибуху, кожний третій має свій план врятування світу.
Третій стиль журналістики визначається націлюванням на того чи іншого лідера; таке кульове інтерв'ю виносять на перші шпальти газети, дають у кращі години на телебаченні; престижно й запам'ятовується надовго.