Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
Вечорами друзі розповідали одне одному страшні або ж веселі історії, а одного вечора…
— Досить уже, — розлютився Чмих. — Ти такий самий, як Мумі-троль! Я знаю, що буде далі… Вона й ліжко віддала друзям, а тоді, дуже задоволена собою, відлетіла на небо. Мені ж слід було подарувати не лише Седрика, але й усе, чим володію, а наостанку ще й померти…
— Дурило ти, — зітхнув Нюхмумрик. — Або ще гірше: ти псувач гарних оповідей. Я ж хотів розповісти, що одного вечора тітонька моєї мами так нестримно сміялася з якоїсь потішної історії, що кістка вистрибнула їй зі шлунка, і тітонька цілком одужала!
— Не може того бути! — скрикнув Чмих. — Бідолашна тітонька!
— Чому ж бідолашна? — здивувався Нюхмумрик.
— Як це — чому? Вона ж повіддавала все, що мала! — ніяк не міг заспокоїтися Чмих. — Надаремно! Бо ж не померла!.. Хоч потім позабирала все назад?
Нюхмумрик закусив чубук люльки, звів угору брови.
— Маленьке нерозумне звірятко… — мовив він. — Вона з усього зробила потіху, а потім влаштувала велику забаву. І збудувала будинок для покинутих діток. Звичайно, тітонька була вже застара для пірнання з аквалангом, але вулкан таки побачила. Потім помандрувала до Амазонки. З того часу ми про неї більше нічого не чули…
— Такі виправи потребують чималих коштів, — недовірливо зауважив практичний Чмих. — Вона ж усе роздала…
— Хіба? — усміхнувся Нюхмумрик. — Якби ти уважно слухав, то почув би, що у тітоньки залишилося ліжко з шатром, а воно, любий Чмиху, було зроблене із чистого золота, прикрашене діамантами та сердоліками.
(Що ж стосується Седрика, то Капаруля зробила з топазів сережки для своєї доньки, а Седрикові замість них вставила чорні ґудзики-очка. Чмих знайшов його надворі під дощем і забрав додому. Злива, на жаль, вимила з ошийника місячний камінь, його так і не вдалося розшукати. Та, незважаючи на це, Чмих дуже любив свого Седрика, тепер уже насправді від щирого серця. А це таки робить йому честь).
(Прим. автора)
Ялинка
Гемуль стояв на даху й розгрібав сніг. Він мав жовті вовняні рукавиці, які потроху намокли і стали неприємними на дотик. Гемуль поклав їх на комин, зітхнув і далі заходився відгортати сніг. Нарешті йому вдалося відкопати ляду, що вела на горище.
— Ага, ось де вона, — мовив Гемуль сам до себе. — А там, унизу, вони собі лежать і сплять. Сплять, сплять, сплять… Тоді як інші працюють в поті чола лише тому, що на носі Різдво.
Гемуль став на ляду, а тому що не пригадував добре, як вона відчиняється — назовні чи досередини — обережно потупцяв по ній лапами. Ляда одразу ж відчинилася досередини, і Гемуль разом зі снігом звалився у темряву на весь той мотлох, що родина Мумі-тролів складала на горищі, щоб колись згодом використати.
Гемуль дуже розсердився; до того ж, він забув, де поклав свої жовті рукавиці. А він дуже любив саме ці рукавиці.
Гемуль потупав униз східцями, розчахнув двері й сердито загорлав:
— Скоро Різдво! Я вже ситий по горло вами і вашою зимовою сплячкою! А Різдво ось-ось настане!
Унизу спала, як завжди, зимовим сном родина Мумі-тролів. Вони спали вже кілька місяців і мали намір проспати аж до самої весни. Сон лагідно й ніжно заколисував їх, немов довге тепле літнє надвечір’я. Раптом у сновидіння Мумі-троля увірвалася тривога і холод. Хтось стягнув з нього ковдру і кричав над вухом, що він ситий по горло і що скоро Різдво.
— Уже весна? — пробурмотів Мумі-троль.
— Весна? — дратувався Гемуль. — Яка весна! Різдво на порозі… Розумієш, Різдво! Я ще нічого не роздобув, нічого не влаштував, а вони посилають мене відкопувати вас з-під снігу в сам розпал приготувань! Рукавиці, напевно, пропали. Усі гасають, мов шалені, і нічого ще не ясно…
Гемуль знову погупав догори сходами і виліз надвір через ляду в даху.
— Мамо, прокинься, — налякано благав Мумі-троль. — Сталося щось жахливе. Вони називають це Різдвом…
— Про що це ти кажеш? — висунула Мама носа з-під ковдри.
— Точно не знаю, — відповів синок. — Але нічого не влаштовано, щось пропало, і всі гасають, немов шалені. Може, знову почалася повінь…