Убік

— ООН мала б заборонити напівжиття,— мовив Джо, — як втручання у природний цикл народження та смерті.

Ел Ееммонд глузливо додав:

— Якби Бог схвалював напівжиття, то ми б народжувалися у контейнері, наповненому сухим льодом.

Дон Денні, що стояв біля контрольної панелі, сказав:

— Ми вже у зоні дії цюрихського мікрохвильового передавача. Решту вони зроблять самі.

Дон із похмурим виглядом відійшов від панелі управління.

— Веселіше, — підбадьорила його Еді Дорн. — Може, це й звучить трохи жорстоко, але подумай, як нам поталанило. Усі ми могли б зараз бути мертвими: чи від бомби, чи скошені лазерами вже після вибуху. Коли ми приземлимося, тобі стане краще. На Землі значно безпечніше.

— Те, що треба було летіти на Місяць, мало б нас насторожити, — мовив Джо.

«Мало б насторожити Ранситера», — усвідомив він.

— Через оту прогалину в законі, пов’язану з адмініструванням Місяця. Ранситер завжди говорив: «Ставтеся з підозрою до завдань, для виконання яких треба покидати Землю». Якби він був живий, Саме це він зараз і сказав би. «Тим паче не ведіться, якщо потрібно летіти на Місяць. Надто багато організацій запобігання паранормальним втручанням вже на цьому обпеклося».

«Якщо він все таки прокинеться в мораторіумі, — подумав Джо, — це будуть його найперші слова. „Я завжди з підозрою ставився до Місяця“, — скаже він. Але його настороженість виявилася недостатньо сильною. Справа обіцяла надто великий прибуток. Він не міг втриматися. От на цю приманку вони його й спіймали. Він завжди знав, що все так і скінчиться».

Задні двигуни, вимкнені цюрихським мікрохвильовим передавачем, досі гуділи. Корабель затрусило.

— Джо,— сказав Тито Апостос,— тобі доведеться сказати Еллі про Ранситера. Ти це розумієш?

— Я думаю про це, відколи ми вилетіли з Місяця І рушили додому, — відповів Джо.

Різко сповільнившись, корабель готувався до посадки за допомогою своїх численних гомеостатичних допоміжних систем.

— І ще, — сказав Джо, — я мушу сповістити Асоціацію про те, що трапилося. Вони зітруть нас на порох. ()дразу скажуть, що ми пішли туди як вівці на забій.

— Але ж Асоціація — наші друзі, — зауважив Сем-мі Мундо.

— Після такого фіаско у нас немає друзів, — відповів Ел Геммонд.

На краю цюрихського посадкового поля на них чекав гвинтокрил на сонячних батареях з логотипом морато-ріуму «Любі браття». Поряд із ним стояв схожий на жука чоловік, одягнений за континентальною модою: твідова тога, м’які шкіряні мокасини, кармазиновий пояс і пурпурна тюбетейка з гвинтом літака. Власник морато-ріуму подріботів до Джо, виставивши вперед руку в рукавичці, коли той ступив із трапа на рівну поверхню Землі.

— Судячи з вашого вигляду, радісною подорож не була, — сказав фон Фоґельзанґ, коли вони швидко потиснули руки. — Дозвольте моїм співробітникам піднятися на борт вашого симпатичного корабля і розпочати...

— Так, — обірвав його Джо. — Заходьте на борт і забирайте його.

Засунувши руки в кишені, він поплентався до кав’ярні біля посадкового поля, почуваючись пригнічено й похмуро. «Відтепер все буде як зазвичай, — усвідомив він. — Ми повернулися на Землю. Голліс нас не знищив — нам пощастило. Операція на Місяці, жахливе, огидне випробування, спроба заманити нас у пастку — тепер це все у минулому. Починається новий етап. І у нас немає над ним безпосередньої влади».