Убік
- Автор: Дик Филип Киндред
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Komubook
- ISBN: 978-617-7438-08-2
- Переводчик: Ірина Гаврилюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Убік». Краткое содержание книги:
Повернулася решта інерціалів, вже озброєна. Вони чекали, поки Джо скаже їм, що робити далі. Зважаючи на ситуацію, усі одинадцять інерціалів мали достатньо холоднокровний вигляд.
— Якщо нам вдасться вчасно помістити Ранситера у холодильний контейнер, — пояснював Джо, поки вони з Елом Геммондом несли їхнього шефа, який, очевидно, помирав, до ліфта, — він усе ще зможе керувати фірмою. Так само, як його дружина.
Він ліктем натиснув кнопку виклику.
— Марно сподіватися, що ліфт і досі працює, — сказав він. — Цілком імовірно, що вони вимкнули електрику в момент вибуху.
Однак ліфт прибув. Джо й Ел квапливо занесли Ранситера до кабіни.
— Ті троє з вас, у кого є зброя, — наказав Джо, — їдете з нами. Решта...
— До дідька все це, — озвався Семмі Мундо. — Ми не хочемо стирчати тут, чекаючи на ліфт. Може, він ніколи не повернеться, — чоловік рушив уперед із заціпенілим від панічного страху обличчям.
— Ранситер поїде першим, — різко мовив Джо. Він натиснув кнопку, і двері зачинилися, лишаючи в кабіні тільки Ела Геммонда, Тито Апостоса, Венді Райт, Дона Денні і Ґлена Ранситера.
— У нас не було іншого вибору, — сказав він їм, поки ліфт підіймався. — До того ж, якщо люди Голліса чекають нагорі, то схоплять нас першими. Тільки вони не очікують побачити нас озброєними.
— Власне, є такий закон... — зауважив Дон Денні.
— Погляньте, чи він іще живий, — звернувся Джо до Гито Апостоса.
Схилившись, Апостос оглянув нерухоме тіло.
— Досі слабко дихає. У нас усе ще є шанс.
— Так, шанс, — сказав Джо. Він і досі відчував заціпеніння — як фізичне, так і психологічне — яке охопило його у мить вибуху. Чип відчував холод та оніміння, і, схоже, його барабанні перетинки були пошкоджені. «Щойно повернемося на корабель,— міркував він,— І помістимо Ранситера у холодильний контейнер, зможемо відправити сигнал тривоги у Нью-Йорк, попередимо всіх колег. Та й, власне, всі організації запобігання. Якщо не зможемо злетіти, вони прийдуть на допомогу.
Але насправді з цього, мабуть, нічого не вийде. Бо до тего часу, поки учасники Асоціації дістануться Місяця, всі, хто потрапив до підземної пастки у шахті ліфта, а також на борту корабля, будуть мертвими. Отже, насправді шансів немає».
Тито Апостос перервав його роздуми:
— Треба було впустити у ліфт більше людей. Потіснившись, ми могли б забрати решту жінок,— він докірливо зиркнув на Джо, руки Тито тремтіли від хвилювання.
— У нас більше шансів загинути, ніж у них, — сказав Джо. — Голліс очікує, що ті, хто вижив після вибуху, скористаються ліфтом, що ми й робимо. Можливо, саме тому вони не вимкнули електрику. Вони знають, що нам потрібно повернутися на корабель.
— Ти вже казав нам про це, Джо, — мовила Венді Райт.
— Я намагаюся логічно пояснити свої вчинки, — відповів він, — те, чому вирішив залишити їх унизу.
— А що з талантом новенької? — запитала Венді. — Цієї похмурої брюнетки, що презирливо зиркає на всіх і кожного, Пет Як-там-її. Ти міг би попросити її повернутися в минуле до тієї миті, коли Ранситера було поранено. Вона могла б усе змінити. Чи ти забув про її вміння?
— Так, — напружено сказав Джо. Він і справді забув, збитий із пантелику димом та панікою.
— Повертаймося назад, — запропонував Тито Апо-стос. — Як ви кажете, люди Голліса чекатимуть нас на поверхні. Тож ми у більшій небезпеці...
— Ми вже на поверхні. Ліфт зупинився, — сказав Дон Денні. Блідий і заціпенілий, він стривожено облизував губи, спостерігаючи за тим, як двері почали автоматично відчинятися.
Вони побачили ескалатор, що рухався вгору до вестибюлю, в кінці якого за дверима з повітряної мембрани можна було розгледіти корпус корабля. Він був таким самісіньким, яким вони його залишили. Між ними й кораблем не було жодної перепони.
«Дивно, — подумав Джо Чип. — Невже вони вирішили, що вибух людиноподібної бомби знищив нас усіх? Очевидно, щось у їхньому плані пішло не так: спочатку під час самого вибуху, потім те, що вони не вимкнули живлення, а тепер — ось цей порожній коридор».
— Я думаю, — сказав Дон Денні, поки Геммонд і Чип несли Ранситера від ліфта до ескалатора, — їхній план зіпсувало те, що бомба піднялася до стелі. Схоже, вона була осколкового типу, а основна маса шрапнелі ударила по стінах у нас над головами. Гадаю, вони навіть не припускали, що комусь із нас вдасться вижити, тому й не вимикали електрику.