Чорний Загін

Земля затремтіла знов. Я переборов стадний інстинкт і залишився на місці. Перевертень не переймається, то чому я маю боятися?

Він вказав на Зуада. Ворон кивнув, встав і підійшов до нього. Полковник був притомний і переляканий землетрусом. Він видавався вдячним, коли Ворон почав звільняти його.

Велетенська нога тупнула знов. Посипався ґрунт. В одному з кутів завалилася підпора. В підвал почала текти тонкою цівкою земля. Застогнали та змістилися інші балки. Я ледь стримував себе.

В певну мить, під час поштовхів, Ворон перестав бути Черствим. Перевертень перестав бути Корні. Зуад поглянув на них і все зрозумів. Його обличчя застигло, він весь побілів. Так немов у нього було більше причин боятися Ворона і Перевертня, ніж повстанців.

-- Еге ж, -- сказав йому Ворон. – Час розплати настав.

Земля стала дибки. Над нами почувся віддалений грюкіт падаючих стін. Лампи перевернулися й погасли. Від пилюки, яка заповнила повітря, було майже неможливо дихати. Повстанці посипалися вниз по сходах, оглядаючись назад.

-- Кульгавий вже тут, -- сказав Перевертень. Він видавався цілком задоволеним. Він встав і повернувся до сходів. Перевертень знов став Корні, а Ворон – Черствим.

Повстанці набилися в кімнату. В цій тісняві й темряві я загубив Ворона. Нагорі хтось зачинив двері. Повстанці притихли, як миші. Я майже чув, як гупають їхні серця, коли вони напружено вдивлялися в двері і переживали чи таємний вхід добре замаскований.

Незважаючи на кілька метрів землі поміж нами, я чув, як щось рухалося у підвалі над нами. Вжих-стук. Вжих-стук. Звуки ходи кульгавої людини. Мій погляд теж застиг на таємних дверях.

Земля затремтіла ще дужче. Двері з гуркотом розлетілися. Дальній кінець нашої схованки обвалився. Люди кричали, коли їх поглинала земля. Людське стадо металося в усі боки, в пошуках виходу, якого не існувало. Тільки Перевертень та я не піддалися паніці. Ми спостерігали за всім цим з острівця спокою.

Всі лампи потухли. Єдине світло проникало через отвір на верху сходів, оминаючи силует, що стояв там, огидний у самій своїй поставі. Шкіра в мене стала холодна і липка, я весь тремтів. Справа була не тільки в тому, що я наслухався всякого про Кульгавого. Він виділяв щось, від чого я почувався, як арахнофоб, якому на коліна кинули великого, волохатого павука.

Я поглянув на Перевертня. Він був Корні, просто одним з повстанців. Можливо, в нього була якась особлива причина, чому він не хотів, щоб Кульгавий впізнав його?

Він зробив якийсь жест руками.

Яму заповнило сліпуче світло. Я нічого не бачив, тільки чув, як скриплять і піддаються балки. Цим разом я не вагався і помчав з усіма до сходів.

Гадаю, Кульгавий був здивований найбільше з усіх. Він не очікував серйозного опору. Несподіваний прийом Перевертня захопив його зненацька. Натовп налетів на нього перш, ніж він встиг захиститися.