Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Так, цього вірша сам Микола написав, а я переписала ще другого, а вона знайшла їх у мене на столі і сказала, що покаже їх матусі, і ще казала, що я невдячна, що матуся ніколи не дозволить йому одружитись зі мною, а він одружиться з Жюлі. Ти бачиш, як він з нею цілий день… Наташо! За що?..
І знову вона заплакала ще дужче. Наташа підвела її, обняла і, усміхаючись крізь сльози, стала її заспокоювати.
— Соню, ти не вір їй, серденько, не вір. Пам'ятаєш, як ми всі втрьох говорили з Миколенькою в диванній; пам'ятаєш, по вечері? Ми ж усе вирішили, як буде. Я вже не пам'ятаю, як, але, пам'ятаю, як було все добре і все можна. Адже дядечка Шиншина брат одружений з двоюрідною сестрою, а ми ж троюрідні. І Борис казав, що це дуже можна. Ти знаєш, я йому все сказала. А він такий розумний і такий хороший, — говорила Наташа… — Ти, Соню, не плач, голубчику любий, серденько, Соню. — І вона цілувала її, сміючись. — Віра зла. Бог з нею! А все буде гаразд, і матусі вона не скаже; Миколенька сам скаже, а про Жюлі він і гадки не мав.
І вона цілувала її в голову. Соня підвелася, і кошенятко пожвавішало, заблищало оченятами і ладне було, здавалося, ось-ось махнути хвостом, стрибнути на м'які лапки і знову почати гратися з клубком, як йому й личило.
— Ти гадаєш? Справді? Їй-бо? — сказала вона швидко, поправляючи плаття й зачіску.
— Далебі, їй-бо! — відповіла Наташа, поправляючи своєму другові під косою пасмо шорсткого волосся.
І вони обидві засміялися.
— Ну, ходімо співати «Ключ».
— Ходім.
— А знаєш, цей товстий П'єр, що навпроти мене сидів, такий смішний! — сказала раптом Наташа, зупиняючись. — Мені дуже весело!
І Наташа побігла по коридору.
Соня, обтріпнувши пух і сховавши вірші за пазуху, до шийки з виступаючими грудними кістками, легкими, веселими кроками, з зашарілим обличчям, побігла слідом за Наташею коридором до диванної. На просьбу гостей молодь проспівала квартет «Ключ», який усім дуже сподобався; потім Микола заспівав недавно вивчену пісню:
І він не доспівав ще останніх слів, коли в залі молодь приготувалась до танців, а на хорах загупали ногами й закашляли музиканти.
П'єр сидів у вітальні, де Шиншин, як з приїжджим з-за кордону, розпочав з ним нудну для П'єра політичну розмову, до якої приєдналися й інші. Коли заграла музика, Наташа ввійшла у вітальню і, підійшовши просто до П'єра, сміючись і червоніючи, сказала:
— Мама веліла просити вас до танцю.
— Я боюсь, щоб не переплутати фігур, — сказав П'єр, — але якщо ви хочете бути моїм учителем…
І він подав свою товсту руку, низько опускаючи її, тоненькій дівчинці.
Поки розстановлювались пари і підстроювали музиканти, П'єр сів із своєю маленькою дамою. Наташа була цілковита щаслива; вона танцювала з великим, який приїхав з-за кордону. Вона сиділа в усіх перед очима і розмовляла з ним, як велика. У неї в руці було віяло, яке їй дала потримати одна панночка. І, прибравши цілком світську позу (бог знає, де й коли вона цього навчилася), вона, обмахуючись віялом і усміхаючись через віяло, розмовляла із своїм кавалером.
— Яка? яка? Дивіться, дивіться, — сказала стара графиня, проходячи через залу й показуючи на Наташу.
Наташа почервоніла й засміялася.
— Ну, що ви, мамо? Ну, що вам за охота? Що ж тут дивного?
В середині третього екосезу у вітальні, де грали граф і Марія Дмитрівна, заворушилися стільці, й більша частина почесних гостей і дідусів, потягаючись після довгого сидіння і ховаючи до кишень бумажники та гаманці, виходили в двері зали. Попереду йшла Марія Дмитрівна з графом — обоє з веселими обличчями. Граф з жартівливою чемністю, якось по-балетному подав округлену руку Марії Дмитрівні. Він вирівнявся, і його обличчя засяяло особливою браво-хитрою усмішкою, і тільки-но дотанцювали останню фігуру екосезу, він плеснув у долоні музикантам і крикнув на хори, звертаючись до першої скрипки:
— Семене! Данила Купора знаєш?
Це був улюблений графів танець, якого він танцював ще замолоду. (Данило Купор — це була, власне, одна фігура англезу.)
— Дивіться на папа! — вигукнула на цілу залу Наташа (зовсім забувши, що вона танцює з великим), пригинаючи до колін свою кучеряву голівку і заливаючись своїм дзвінким сміхом на цілу залу.