Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Потім Річард не раз використовував квіти як привід, щоб побувати в заборонених частинах Палацу. Іноді він говорив стражникам, що хоче помилуватися на море. Він завжди намагався бути на виду і навмисне не таївся, бажаючи приспати пильність охоронців. Незабаром вони звикли до подібних дивацтв, і Річард вже не збуджував у них ніяких підозр. Він став для них надійним і добрими другом.

Зрізаючи в охоронюваних садах рідкісні квіти, Річард дарував їх сестрам, які займалися з ним, чимало їх бентежачи. Він же пояснював, що вважає всіх своїх наставниць незвичайними, а тому і квіти їм потрібно дарувати незвичайні.

Тим самим він робив їм приємне і водночас намагався приспати підозри з приводу його частих візитів в заборонені сади.

Всього сестер у Палаці було близько двохсот, але з Річардом працювали тільки шість із них.

Сестри Тові і Цецилія були вже літні і були схожі на добрих, люблячих бабусь.

Тові зазвичай приносила на заняття пиріжки. Цецилія, перш ніж піти, неодмінно хотіла поцілувати Річарда в лоб. Обидві вони жахливо червоніли, коли він дарував їм рідкісні квіти. Жодну з них Річард не міг уявити собі своїм ворогом.

Чорнява сестра Мерісса, коли вона вперше з'явилася в кімнаті Річарда, трималася так гордовито, що він насилу знаходив слова. Таке ж враження справила на нього сестра Ніккі, яка ніколи не носила ніякого іншої одягу, крім чорного. Сестри Мерісса і Ніккі були старші Паші, приблизно його ровесниці або років на два старші. При цьому вони трималися дуже гордовито. Хоча Мерісса була жагучою брюнеткою, а Ніккі — блондинкою з блакитними очима, здавалося, обидві були висічені з однієї кам'яної брили.

Сила магії, що виходила від Хань цих сестер, оточувала обох своєрідним ореолом. Іноді Річарду навіть здавалося, що навколо них розсипаються невидимі іскри. Обидві вони не ходили, а немов пливли, але Річард не сумнівався — кожна здатна поглядом пропалити метал. Обидві ці сестри ніколи не посміхалися, а лише дозволяли собі подобу усмішки.

Одного разу Річард подарував сестрі Ніккі рідкісну квітку. Звичайні в таких випадках пояснення відразу вилетіли в нього з голови, коли вона подивилася на нього. Сестра обережно, немов боячись забруднити руку, взяла білу троянду, зобразила на обличчі подобу усмішки і байдуже промовила: «Дякую, Річард».

З тих пір він не дарував квітів ні сестрі Ніккі, ні сестрі Меріссі. Здається, подарунок вартістю менше, ніж коштовний камінь, був для них образою.

Жодна з них під час занять не сідала на підлогу, та це й уявити собі було неможливо. Обидві були скупі на слова. Але при всьому при тому їх туманні промови не залишили у Річарда сумнівів: жодна з них не відмовилася б з ним провести ніч. Він не міг зловити на слові ні ту, ні іншу, і все-таки це було йому ясно.