Велика рiдня
- Автор: Стельмах Михайло Афанасьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Велика рiдня». Краткое содержание книги:
Роман передает ощущение масштабности событий сложного исторического периода - от окончания гражданской войны и до изгнания фашистских захватчиков из советской земли.
Философские размышления и романтическая окриленнисть героя, живописные картины быта и пейзажи, написанные c тонким чувством природы, c любовью к родной земле, раскрывают глубокий идейно-художественный замысел писателя.
В 1949 году вышел первый большой роман М. Стельмаха - «На нашей земле», который автор определил как первую книгу романа-хроники. Произведение о жизни украинского крестьянства после революции. В 1951 году он издает вторую книгу этого романа - «Большие залежи». Объединив в одно произведение обе части, писатель дает название роману «Большая родня» (1951).
За этот роман в 1951 году Михаил Стельмах был удостоен звания лауреата Государственной премии.
Як i чим зупинити страшну стихiю?.. О, коли б фюрер мiг розгадати цей знак Духа Землi! Так, iнодi, сам побоюючися цього, Фiшер порiвнював свого фюрера з тим старцем, що викликає привид духа i в жасi тремтить перед ним…
– Вас фюр тойфельцойг! Вас фюр тойфельцойг! 11 – знову згадав аварiю самольота, четверту в цьому мiсяцi. – I як хитро зроблено! Хто б мiг додуматися, що цей кривий пристаркуватий чолов'яга, цей сумирний Данило Костюк пiдрiзає троси стабiлiзаторiв? Це знову робота невловимого Павла Савченка. По кiсточцi розберу, по жилочцi витягну слова з Костюка, а зв'язок з пiдпiллям мушу знайти. На аеродром вони аби-кого не пошлють.
Може вiн навiть член пiдпiльного обкому i викаже самого Савченка?
Заколисувало. Приємнi видiння пiдходили ближче, а коли пополудневе сонце, вискочивши з-за хмар, заколивало тiнню його машини, обергрупенфюрер чогось усмiхнувся.
Авто пiдходило до мосту. Примруженими очима Карл Фiшер угледiв, як, мимохiдь поглянувши на нього, в напрямi до старого мiста пiшов сивий стрункий чоловiк в засмальцьованiй кепцi, з важким французьким ключем у руцi. I нiколи б обергрупенфюрер не подумав, що це був невловимий Савченко.
Карл Фiшер по дорозi в гестапо заїхав до слiдчого в особливих справах, який сьогоднi виїжджав одпочивати в Нiмеччину. Вимотавшись у розшуках бiльшовицького пiдпiлля, гостро сприйнявши невдоволення вищого начальства, переживши смертельний страх пiд час партизанського нападу, вишколений, пiдтягнутий Курт Рунге захворiв – виявилося, що в нього понижена бар'єрна функцiя печiнки, порушена водно-солева i кислотно-щолочна рiвновага.
– Це Волино-Подiльське плато в печiнках менi камiнням сiло i порушило рiвновагу, – невесело вчора пожартував Рунге, запрошуючи Фiшера на обiд.
Пiдiйшовши до дубових окованих дверей, Карл Фiшер почув знайому мелодiю: «О, коли ти бажаєш вiддать своє серце».
Пожовтiлий i пiдпилий Курт Рунге, з очима кольору згусткiв жовчi, радiсно заметушився бiля Фiшера; в накуренiй кiмнатi задзвенiли бокали i ножi. А коли гостi пооб'їдалися, залунали сентиментальнi пiснi домашнього затишку i кохання. Фiшер почав пiдспiвувати, потiм, зворушений давнiми мелодiями, попрощався з гостями i Рунге.
– Видужуй i приїжджай, Курте, – стиснув його в обiймах.
– Навряд чи хвороба дозволить, – тiльки тепер напiводверто виказав Рунге свої потаємнi думки.
– Третiй райх дозволить i… заставить! – рiзко процiдив Фiшер i стрункiше звичного, з усiєю пошаною до своєї особи, вимарширував iз квартири Рунге.
Через пiвгодини в його розкiшно обладнаний кабiнет увели напiвроздягнутого, босого i закривавленого Данила Костюка. I дивно, вiн зараз тримався рiвнiше, бiльш впевнено, анiж тодi, коли його вперше пiдвели до Фiшера. Обличчя порозумнiшало, стало вольовим, упертим.
«Це тому, що тепер вiн не грає своєї ролi», – безпомилково визначив Карл Фiшер.
Гордовито вiдхилившись назад, Костюк так поглянув на обергрупенфюрера, що в того мимоволi заворушилися тоскнi думки, якi вже кiлька разiв навiдувалися до нього: так, можна вивчити сотнi книг цього народу, дослiдити побут, звички, охопити окремi подiї, але як збагнути творчий дух, дух опору i звiдки вiн береться?
Пiсля незначних питань Фiшер перейшов до головних:
– Пiдпiльник?
– Пiдпiльник.
– Хто вас послав на аеродром?
– Партiя.
– А бiльш конкретно?
– А бiльш конкретно ви все одно не зрозумiєте.
– Ви думаєте?
– Над аксiомами не думають.
– Над аксiомами? Ви iнтелiгент?
– Робiтник.
– Пане Костюк, ви розумiєте своє становище. Воно не я легких, як i не легкою була ваша робота…
– А ми за легке нiколи не бралися…
– О, да! Це я знаю з ваших книг… Пане Костюк, ми збережемо вам життя, зробимо вас, простого робiтника, досить багатою людиною…
– Я i так багатий.
– Чим? – не зрозумiв Фiшер.
– Народною силою, народною любов'ю i народною довiрою. Бiльшого багатства не треба менi, – непримиренно глянули карi очi на Фiшера.
Той подав знак бровою. Гестапiвцi обережно покотили до стiни розкiшний килим, а кат, як по командi, вiдтягнув руку, i в повiтрi звився широкий гарапник з вплетеною кулею на кiнцi. Ось уже вiн замигтiв, сiрими колами обвиваючись i розкручуючись навколо закам'янiлого Костюка. Кров потекла у нього з очей i з вух. Але навiть стогону не вирвалося з зацiплених уст.