Темна вежа. Темна вежа VII

«Хто б казав про диявольські плани», — подумав Роланд. Витяг годинника й підняв кришку. Стрілки під склом поспішали назад: від п’ятої години до четвертої, від четвертої до третьої, від третьої до другої, від другої до першої, а від першої — до півночі.

— Патріку, швидше. Якнайшвидше, благаю, бо мій час майже вичерпався.

Патрік підставив складену ківшиком долоню до рота і виплюнув червоне місиво барви щойно пролитої крові. Такого кольору була мантія в Багряного Короля. І точнісінько такого кольору були його божевільні очі.

У кар’єрі Патріка-художника насувався переломний момент: він мав уперше в житті застосувати фарбу. Він хотів було вмочити у червінь кінчик вказівного пальця, та потім завагався. Тієї ж миті Роландом опанувала дивна впевненість: шпичаки тих троянд кололися лише тоді, коли їхнє коріння ще міцно поєднувалося з Мім, Матір’ю-Землею. Якби він наполіг на своєму й Патрік зірвав троянду, ті талановиті руки були б зараз покраяні до кісток і цілковито безпорадні.

«Отже, ка, — подумав стрілець. — Навіть тут, у Прикінцевому св…»

Та не встиг він додумати до кінця, як Патрік узяв його за праву руку й уп’явся в неї поглядом ворожки. Зачерпнув трохи крові, що квітнула на долоні, й змішав її зі своєю трояндовою фарбою. І лише тоді обережно підчепив краплину суміші другим пальцем правої руки. Опустив палець до малюнка… повагався… глянув на Роланда. Той кивнув, і Патрік відповів кивком, серйозно, як хірург, що збирається зробити перший розріз у небезпечній операції, а тоді приклав палець до малюнка. Кінчик торкнувся паперу делікатно, як дзьобик колібрі опускається в квітку. Забарвив ліве око Багряного Короля й піднявся. Патрік схилив голову набік, дивлячись на справу рук своїх із захватом, якого Роланд ще ніколи за все своє довге мандрівне життя не бачив на жодному обличчі. Здавалося, що хлопець — пророк із клану манні, котрий за двадцять років очікування в пустелі нарешті удостоївся честі побачити мигцем обличчя Ґана.