![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Самотність… Самотність сподівань… Він уже зараз віддаляється від найближчих… Скоро навіть Веданг перестане називати його милим братом. Чи привітав він зі шлюбом його і Дану? Ні, не привітав… Одразу ж ткнув Дракону листа… Повелитель… Самотній і недосяжний. Навіть сестричка пішла від нього… Колись би це все одно сталося, але нині… Нині йому так тисне груди крижана самотність… І відповідальність за всю кров, пролиту на землю Ельберу. Свою і ворожу… І відповідальність за майбутнє своєї землі, котра говорить з ним голосом теплого вітру…
— Я принесла вам настою з трав, Повелителю…
Вишенька… Вона постійно десь поруч… В чоловічому вбранні — певне бере приклад з Дани. Дві важкі коси спадають на груди… Як же ж вона виросла, Вишенька… Юна діва, не дівчинка… Це скільки їй нині? Шістнадцять? А можна дати і більше — такі дорослі очі у його сестрички. Такі… Як дивно побачить навесні, в духмяній заметілі блиск літніх ягід темних і дозрілих…
Коли це він написав? В якому житті? Зараз не весна, нині кінець спечного літа… Настій із трав… Самотність… Вишенька пливе по намету мов тінь… Мов привид… Подає настій, схиляється в уклоні.
— Посидь зі мною, Вишенько, — спиняє нечутну тінь молодий правитель, — я трохи стомився…
— Ви змучились навіть не тілом, Повелителю — страждає ваш дух, — відповідає юна діва.
Принцеса Ельберу за правом крові. Вогнедан з задоволенням дивиться на родичку. Яка красуня… Вона буде окрасою його двору. І діамантом в чиємусь заручному персні.
— Ви є таким самотнім, Повелителю, — мовить дівчина, сідаючи у кріселко, — важко дихається вище хмар…
— Ну, якщо довіряти гаслу роду Орликів, то лише там — воля, — всміхається Вогнедан, — мила моя сестричко, мені здається, що сьогодні я побачив тебе вперше… Тобі ніхто не говорив, що ти дуже вродлива?
— Говорили, — відповідає дівчина спокійнісінько, — ви і говорили, Повелителю. В тому, першому Ельбері. Ви були Принцом зі Столиці, котрий зволив звернути увагу на неотесану провінціялку.
Чи привидівся Вогнедану, чи ні спалах люті у вишневих очах… Він аж забарився з відповіддю, коли до намету вслизнула ще одна нечутна тінь. Терночок Лелег.
— Мій Повелителю, — мовив він, — гінець від Горицвіта Лелега. Гармати прибудуть завтра вранці. Брат Горицвіт шле листа і вітання.
Гармати… Це чудово…Вогнедан замислено бере листа з рук свого пажа. Помічає при тому, як Вишенька і Терночок обмінюються швидкими поглядами. Юний паж зникає за завісою… Вишенька розливає настій, не продовжуючи розмови.
Ввижається йому вже, чи що? Чи це ще один тягар володаря — постійно когось підозрювати? Навіть оцих дітей, котрі виросли у нього перед очима… Хоча… У нього був один…друг дитинства. У війну грали разом… Жеребок кидали — кому бути моанцями… «Моанців хоробрих не буває…» Чи це говорив не Ратимир?…
Коли він не помітив зненависті в очах приятеля? Коли скривдив його так, що друг дитинства став його найлютішим ворогом? Хіба вгадаєш? Дивні вміють володіти собою. Ми мстиві і жорстокі… Холодні і жорстокі нелюді. Ми не вміємо пробачати… Чого не може пробачити йому оце дівча в одежі шляхтича? В минулому житті… В тому Ельбері… Кохання Принца Зі Столиці до провінціалки, навченої тільки мистецтву війни… Вишенька… Вона дійсно схожа… Схожа на Дану Лелег, його єдине тодішнє кохання. Тоді він був подібним в любови до Мечислава… Шукав неймовірно витонченого кохання, відмовився від наміченого батьком шлюбу… В ті часи вельможні дивні мали кількох дружин… Аби зберегти кров… Батько Святослав мовив до нього: «Хіба я бороню тобі взяти твою горянку в наложниці? Або навіть зробити її другою дружиною? Але ти заручений з князівною Драган…»
Князівна Драган… Неймовірно витончена чистокровна… Вона, разом зі своїм напівкровним братом, погубила Боговладу… І його… І Дану… Красуня Чаяна… Зрадниця Чаяна… Нині — блаженна Франа мейдистських святців.
Дана загинула тоді, коли впали брами Боговлади… Загинула з мечем у руці… Воїслав, котрий дивом вижив опісля падіння міста, урядив дружині Повелителя краду, наче воїну… Втім, чому — «наче»? Вона і була воїном, вихованим шляхтичем Дзвениславом Лелегом аби замінити загиблого сина…
Невже Вишенька… Боги мої, невже? В такому разі — немає на світі більшого сліпця ніж він. Але ж сім років ріжниці… Він завжди ставився до неї, наче до сестри… Як до любої сестрички… В дитинстві тримав на руках немовлятко з вишневими оченятами…