Вогонь для Вогнедана [uk]

Цим сповіщаю Вас, що року 1598 від народження Святого Мейді, а за ельберійським літочисленням літа 3998 від Пришестя, я, Вогнедан Пард, князь Чорногори, проголошую незалежність країни під назвою Ельбер Прекрасний, зрадницьки захопленої Моанською Імперією сто вісімдесят вісім років тому. Моя держава знаходиться в колишніх освячених Богами межах від Зелеміню до Чорногори, а стольним її містом є Боговлада. Сповіщаю Вас також, що рекому незалежність я та мій народ боронитимемо збройно, якщо в тому буде потреба.

Зостаюсь з незмінною до Вас повагою, Вогнедан Чорногорський, Повелитель Ельберу.»

— О-ай, — тільки і вимовив Дракон, — оце таки справді — коротко і зо смаком. Схиляюся, Повелителю…

Коли старшина Зорко, трохи очманілий від виду переповненої військом Збраславської рівнини, вирушив у зворотній шлях, Вогнедан відчув потребу побути самому.

Він не мав спокою всі ці дні, не мав його і зараз… Не страх гніздився в душі завжди усміхненого пана Чорногори — на плечі юнака ліг важкий тягар відповідальності…

Він мав відповідати перед Богами, людом і собою за все, що коїлося нині… За те, що зібрані на рівнині люди і дивні підуть на смерть за порухом його руки. За різанину в Радині… За «ніч ножів» у Квітані, де повстанці не обмежилися чоррами, а понищили й отих винагороджених Імператором відставників, котрі тримали у рабстві колишніх хуторян. Разом з їхніми родинами. За спалахи помсти і гніву у Веданзі та Північному Данаділі. За те, що в разі поразки моанці матимуть омріяний багатьма з них «Моахетанг без хетанців» — настільки великими будуть втрати серед його народу. Те, що тоді він загине сам, не хвилювало Вогнедана. Він шкодував лише, що судьба не відпустила йому зайвих десяти літ для оволодіння Силою…

А може — в цьому і є мудрість Богів? Тільки він того не розуміє… Може Боги хочуть, щоб він визволяв свій край власними силами, без їхньої допомоги?