Р. М. Рільке. Відхід блудного сина
Табакі звелів мені записати в щоденнику, що «настає Ніч Казок». Ми щойно повернулися з їдальні, провівши в ній загалом понад чотири години. Таким вимордуваним я ще ніколи не почувався.
У спальні не те щоб усе було сплюндровано, навпаки, навіть чистіше, ніж зазвичай, але видно, що в речах порпалися, і всі відразу кинулися оглядати свої сховки. У мене ніяких сховків не було, тож я просто впав на ліжко й лежав, поки інші носилися зі своїми пропажами. Основною пропажею стала електроплитка. Її таки точно забрали. А більша частина решти речей, про які подумали, наче їх теж немає, потім знайшлися. І хоча Лері запевняв, що у нього потягли якийсь безцінний предмет, ніхто йому не повірив, бо, повернувшись з їдальні та перевіривши своє ліжко, він помітно повеселішав і навіть виплюнув залізячку, яку тягав у зубах відтоді, як дізнався про обшуки.
Я був такий замучений, що думав — відразу ж засну, щойно дістануся до ліжка. Але полежав трохи і зрозумів, що спати не хочеться. Я втомився від їдальні, а не сам по собі, і в спальні почав помалу відходити. Але все-таки я не чекав, що після такого важкого дня в нас почнуть замислювати Ніч Казок, мені здавалося, що й іншим хочеться відпочити.
— Пиши-пиши, — розпорядився Табакі. — Відпочивати будемо під час перерв.
— Під час яких іще таких перерв? — запитав я.
— Ця Ніч буде з перервами. Усі знають, що вона остання, тому, швидше за все, справа затягнеться до ранку. Крім того, очікуються гості, відтак поводься пристойно.
Я так і не зрозумів, що він має на увазі. Коли це я поводився непристойно в присутності гостей?
Це був дуже дивний вечір. Чимось подібний на всі ті вечори, ночі після яких я не любив згадувати. На той, після якого було вбито Помпея, і на той, після якого порізали Рудого та знайшли мертвого Краба.
Усі навколо розбурхані, на кого не глянеш — очі блищать та усмішка від вуха до вуха, а почнуть говорити — зауважуєш, що голос зривається, руки дрижать. Ніби всі ледь-ледь напідпитку.
Горбач сказав, що виконає для нас ірландський танець.
— Зберуся з духом і затанцюю, — сказав він таким тоном, немов погрожував повіситися. Потім він обдер зошит зі своїми віршами, понаробляв з них літачків і запустив їх з вікна. Один упустив. Я підібрав його, покрутив у руках, спробував прочитати, що на ньому написано, й кинувся надвір збирати решту, але поки з’їхав, половину вже розтягнули, а багато впали в болото, розмокли та забруднилися, так що написаного стало не розібрати.
Табакі співав безперестанку. Він проспівав, здається, не менш ніж півсотні пісень — одна за одну страшніша. Суцільні похорони та уламки вщент розбитих сердець. А Лорд, єдиний, кому в таких випадках вдавалося його заткнути, чогось вирішив бути поблажливим і лише посміхався.
Сліпий з’явився години через півтори після нашого повернення з їдальні. Зап’ясток у нього був обмотаний рушником, і весь він був настільки сірий, що Табакі, ледве глянувши на нього, тут же замовкнув і більше не співав. Сліпий виглядав, як герої всіх пісень Табакі водночас. І про похорони, і про розбиті серця, і про недоплетені вінки. Сказавши, що почувається не дуже добре, він заліз на ліжко Лері й там зачаївся.
Табакі спохмурнів. Зробив кілька кіл по кімнаті й також видерся нагору, до Сліпого. Трохи згодом він перехилився через край, покликав Македонського, наказав спустити себе наниз, обстежив один із найпотаємніших сховків і знову щезнув на ліжку Лері з пляшкою коньяку. Табакі будь-які хвороби лікував одним і тим самим способом. Мінялися тільки різновиди й градус напоїв.
Не пам’ятаю, в який момент я почав здогадуватися, що випуск відбудеться раніше, ніж через тиждень, і навіть, найімовірніше, завтра. Здається, ще до появи Сліпого, і вже точно після того, як побачив його. А коли прийшла Руда, приблизно з тим самим виразом обличчя, що й у Сліпого, і почала з усіма підряд обніматися, я впевнився в цьому остаточно. Вона й мене обійняла. Запросто, неначе ми з нею як тільки щось — обнімалися. У цей момент я все зрозумів і про завтрашній день, і про сьогоднішній. Чому нас обшукували, чому Лорд витерпів нестерпну кількість похоронних пісень, чому Сліпий має вигляд небіжчика, а Горбач погрожує затанцювати. Про усмішки я теж усе зрозумів. Чому всі навколо посміхаються, як психи. У горлі в мене застрягла грудка, і вона заважала розмовляти, тож я тепер також тільки всміхався і нічого більше робити не міг.
