Перспективи Української Революції

Другий варіянт — огнища революційного зриву у великих скупченнях в'язнів, засланців чи серед совєтських частин з більшістю українського вояцтва на українській території. При загально обов'язуючих для всіх ситуацій перших завданнях революції — знищення влади і сил ворога та формування власної революційної сили — дальші пляни мусять бути достосовані до територіяльних і ситуаційних обставин. Коли є для цього можливості, то на першому місці стоїть плян переходу зформованих на чужому терені українських революційних сил на Українські Землі для участи у визвольній боротьбі. Коли таких можливостей нема, тоді залишаються дві інші. Перша — продовжувати на місці дії в пляні загальної протибольшевицької революції та з метою втримати і скріпити зформовану національну революційну силу. Друга можливість — перейти, чи пробиватися на інший терен, відповідніший для втримання і дії.

Крім того революційна діяльність на чужонаціональному терені мусить бути достосована до його характеру. Коли це є національна територія іншого народу, що бореться проти Москви за визволення і є в тій боротьбі союзниками України, тоді наші сили беруть участь у їхніх визвольних змаганнях, зберігаючи свою внутрішню автономність і маючи на далі плян переходу на Україну На теренах з мішаним, чи неозначеним національно-політичним характером, зокрема на Сибірі, українці спільно з іншими національними силами ведуть ініціятивну діяльність і боротьбу в напрямі державного відокремлення даної країни від Росії. На Сибірі заступаємо і намагаємося зреалізувати концепцію створення самостійної федерації автономних країн, в роді З'єднаних Держав Сибіру.

Революційні дії всередині частин совєтської армії з мішаним національним складом та з поважною кількістю москалів мусять відбуватися найперше під загальними протиболь-шевицькими гаслами, без спеціяльного акценту проти московського імперіялізму. Там, де є більша кількість українців й інших неросійських національних груп, від самого початку треба ставити на першому місці постулят формування національних революційних військових частин з повною внутрішньою автономією. Коли цього вимагає льокальна ситуація, вони ведуть спільні революційні дії (напр., на Далекому Сході, у фронтових смугах на чужому терені), творячи для цього відповідні спільні органи. Основним пляном для цих всіх національних військових формацій є перехід до рідного краю для участи в його визвольних змаганнях.

Цей самий принцип повинні застосовувати місцеві революційні сили й органи у відношенні до частин совєтської армії, які знаходяться в Україні під час революційного зриву. Тобто — усунення революційним порядком большевицького командування і больше-вицьких елементів, розв'язання совєтської військової системи, виділення, роззброєння і відсепа-рування, як полонених, усіх ворожих, чи небезпечних для визвольної революції елементів, а з решти формувати національні військові частини, чи цивільні групи. Одні з них можуть бути залучені до революційних дій на місцях, інші відразу спрямовуються в напрямі їх країн, залежно від обставин. Вся зброя і воєнні припаси належать насамперед українській революційній армії та співдіючим в її рамках відділам союзників. Військові формації союзних народів, які відходять до своїх країн для визвольної боротьби, належить в міру можливостей озброїти й забезпечити в потрібний виряд.