Сонце і місяць, сніг і лід
- Автор: Джордж Джессика Дэй
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-307-6
- Переводчик: Галина Рис
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Сонце і місяць, сніг і лід». Краткое содержание книги:
Два роки тому Ганс Пітер заявив, що йому хочеться змін, і зробив для них новий камін. Він працював не покладаючи рук: доштуковував нові шматки дерева до старих, змінював форму старого каміна і врешті різьбив на його стінах усі ті візерунки, які зачарували його наймолодшу сестру одразу, як вона їх побачила.
— Ці візерунки щось означають? — запитала вона тоді, водячи пальцем по щойно вирізьблених знаках.
— Це історія, — пояснив Ганс Пітер і заходився втирати суміш якихось олій у деревину.
— Історія?
— Так, чарівна історія! — сказав він і спохмурнів. — Чарівна історія про принцесу, краса якої затьмарює сонце. Вона живе у палаці і мріє про вродливого хлопця, який міг би її покохати.
— Дурня якась, — сказала вона, бо на той час була в такому віці, коли хотілося насміхатися над усім тим, що було аж надто «дівчачим».
— Насправді це жахлива історія, — відказав їй Ганс Пітер. Голос його звучав немов з того світу. — Тому що це чистісінька брехня.
Після цього він ніколи не згадував ані про різьблення на каміні, ні про цю дивну історію.
— Присягаюся, мені вдасться зрозуміти що й до чого, — мовила дівчина й наморщила чоло, а тоді наблизилася до лівої сторони каміна. — Любов, — вона провела пальцем по знайомому символу. — Брехун, чоловік, печаль, самотній, вежа, — вона ще дужче примружилася, передчуваючи, що от‑от почне все розуміти, й перейшла до правої половини каміна. — Символи тепер повторюються навпаки, — вдоволено мовила вона, впізнаючи слова «давно», «принцеса» і «прекрасна». — Це мова! Мова навпаки! І я її знаю!
Вона переможно здійняла руки догори. Аж раптом ще одна думка прийшла їй до голови, й руки опустилися додолу.
Я можу прочитати цей текст, тому що Ганс Пітер навчив мене цієї мови. Він знає цю історію. Він тут був.
Розділ 12
Після того, як дівчина переклала історію, написану на каміні, незнайома мова стала їй більш зрозумілою. Вона все ще не розуміла окремих її нюансів і не знала всіх слів, однак могла побачити загальну картину. Дівчина прочитала тексти на двох колонах і вигадливий текст-візерунок, вирізьблений над золотими дверима. Усюди йшлося про прекрасну принцесу та її безупинні пошуки кохання, однак та казка чомусь видавалася більш загрозливою, аніж романтичною. У дівчини складалося враження, що принцеса наказувала кожному чоловікові, котрий потрапляв їй на очі, кохати її. За цими роздумами вона й не помітила, як настав час вечері. Дівчина обернулася та наштовхнулась на запитальні погляди Еразмуса та Роло, що стояли позаду неї.
— Привіт, — сказала вона й, розуміючи, що все ще водить пальцями по одному з одвірків, опустила руку.
— Що ти тут робиш? — запитав Роло, нахиливши голову вбік. — Ти проґавила обід і підвечірок.
Згідно вовчих уявлень про світ, не могло бути нічого гіршого, ніж пропустити трапезу.
— Чому ж тоді ти не прийшов по мене? — мовила вона.
— Надто вже тепло було біля каміна, — сказав він і потягнувся. — Лише коли Еразмус поскладав на тацю усі неторкані страви, я подумав, що мені б вартувало піти за ним і поглянути, чи ти, бува, не на кухні. Але тебе там не було, тож ми прийшли сюди.
— Я хвилювався, що ти все ще… не відійшла від того, що трапилося, — сказав Еразмус і зашарівся. — Але Роло запевнив мене, що з тобою все буде гаразд. Адже йому, вовкові, нічого не сталося, то й тобі не станеться. Тоді він вмовив саламандр дати йому шматок торта, — по цих словах рум’янець зник з його лиця і він усміхнувся.
— Дуже перепрошую, — вибачилася дівчина. — Перепрошую за всі ці клопоти! — тепер, коли Роло згадав про тацю з неторканою їжею, у неї в животі голосно забурчало. — Вибачте!
— Ти, мабуть, вмираєш з голоду, — сказав фавн і засміявся. — Вечеря готова. Подавати?
— Так, будь ласка! — вона жестом попросила Еразмуса провести їх до їдальні. — Мені так хочеться пити, що я готова лизати стіни!
— У них жахливий смак, — мовив їй Роло. — Я спробував полизати одну з них того ж дня, коли ми прибули. На смак цей лід — немов гниле м’ясо, — він затремтів, а тоді потрусив шерсть на спині, показуючи всім своїм виглядом, як то було несмачно.
— Що? — дівчина спинилася і сперлася рукою на найближчу колону. — Невже? — вона ледь стрималася, аби одразу не лизнути стіну, щоб перевірити, чи Роло правий. Певна річ, лід який не танув і не був холодним на дотик, не міг бути звичайним льодом, однак чому він має смакувати як гниле м’ясо?
— Прошу, моя панно, вечеря холоне, — мовив Еразмус, і його обличчя враз зблідло. — А тобі, вовче, не варто лизати стіни, — мовив він до Роло суворим голосом. — Бо вони… мусите собі затямити, що це… це зовсім не той лід, до якого ви звикли.