Як течія річки
- Автор: Коэльо Пауло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Як течія річки». Краткое содержание книги:
Той факт, що сьогодні ми підкоряємося певним правилам, не має наукового обґрунтування. Проте, коли ми намагаємося діяти інакше, нас оголошують «божевільними» або «недорозвиненими».
Річ у тому, що суспільство створило деякі системи, які з плином часу, втрачають резон існувати, але й далі накидають людям свої правила. Одна цікава японська історія ілюструє те, що я хочу сказати.
Один великий учитель дзен-будизму, що очолював монастир Маю Кадзі, мав кота, якого дуже любив. Тому під час сеансів медитації він тримав кота поруч себе, – щоб якнайдовше втішатися його товариством.
Одного ранку вчителя – він був досить старим – знайшли мертвим. Найкращий із учнів зайняв його місце.
– А що робитимемо з котом? – запитали інші ченці.
З пошани до пам’яті свого колишнього наставника, новий учитель вирішив дозволити, щоб кіт був присутній на уроках дзен-будизму.
Деякі учні з ближніх монастирів, які багато подорожували в тому регіоні виявили, що в найзнаменитішому з місцевих храмів, кіт брав участь у медитаціях. Ця історія швидко поширилася.
Минуло багато років. Кіт помер, але учні монастиря так звикли до його присутності, що знайшли нового кота. Тоді й інші храми стали заводити котів. Вони вірили, що монастир Маю Кадзі завдячував котові славою і високим рівнем навчання, забувши про те, яким талановитим учителем був колишній наставник.
Старе покоління відійшло, і стали з’являтися наукові трактати про важливість кота для медитацій дзен. Один університетський професор розвинув теорію – прийняту академічним товариством, – що кіт має спроможність підсилювати людську зосередженість і відвертати негативні енергії.
І таким чином протягом століття кота розглядали як істотну частину вивчення дзен-будизму в тому регіоні.
Так тривало, аж поки з’явився вчитель, що мав алергію до домашніх тварин, і він вирішив не брати кота на практичні заняття з учнями.
Була велика хвиля обурення – але вчитель наполіг на своєму. А що він був чудовим наставником, то мав багато учнів, які приходили на його уроки, попри відсутність кота.
Помалу-потроху монастирі, які завжди шукали нових ідей і вже стомилися годувати стількох котів, перестали приводити хвостатих на уроки. Через двадцять років стали виходити нові революційні трактати з такими переконливими заголовками, як «Важливість медитації без кота» або «Зрівноваження всесвіту дзен лише силою розуму без допомоги домашніх тварин».
Минуло ще сто років, і кота остаточно усунули з ритуалу медитації дзен у тому регіоні. Але знадобилися двісті років, щоб усе повернулося до норми – а протягом того часу нікому не спало на думку поцікавитися, навіщо на уроках дзен-будизму присутній кіт.
А що стосується нас і нашого життя, то я наважуся запитати: чому я повинен діяти саме так? До якої міри в наших діяннях ми використовуємо непотрібних «котів», яких не маємо мужності усунути, бо нам сказали, що коти важливі для того, щоб усе було добре?
Чому в цей останній рік тисячоліття ми не знайдемо іншого способу жити та діяти?
Вхід заборонено
Біля Оліте, в Іспанії, існує замок у руїнах. Я вирішив відвідати його, та коли підійшов, чоловік, який стояв у дверях, сказав:
– Вхід заборонено.
Інтуїція підказала мені, що цей добродій заборонив мені ввійти лише тому, що йому приємно показати свою владу наді мною. Я пояснив, що приїхав здалеку, запропонував йому чайові, просив бути приязним, нагадав, що цей замок зруйнований, – чомусь увійти в цей замок стало дуже важливим для мене.
– Вхід заборонено, – повторив мені добродій.
Залишилося одне: іти без дозволу й чекати, чи він перешкоджатиме мені фізично. Я рушив до дверей. Він дивився на мене, але не зробив нічого.
Коли я виходив, до замку підійшли двоє туристів. Старий навіть не спробував перешкодити їм увійти. Я зрозумів, що завдяки моїй упертості чоловік перестав підкорятися абсурдним правилам. Буває, що нам доводиться воювати за те, про що ми не маємо жодного уявлення, з причин, яких ми ніколи не зрозуміємо.
Статут нового тисячоліття
1) Усі люди – різні. І повинні робити все можливе, щоб такими й залишатися.
2) Кожній людині даровано два способи поведінки: діяти й споглядати. Обидва спрямовані до однієї мети.