Як течія річки

Від того дня я повернувся до своїх мрій, до первісного пошуку, до літератури, й одного дня виявив, що беру участь у битві, у якій можна перемогти лише тоді, коли твоє серце наповнене миром – наслідком чуда, яке з тобою відбулося. Я ніколи не забував про три троянди. Нарешті настали мої п’ятдесят років – які в той час здавалися такими далекими. Настали – й минули.

Під час світового чемпіонату з футболу я поїхав в Баепенді, щоб виконати свою обіцянку. Хтось побачив мене в Кашамбу, де я заночував, і місцевий журналіст прийшов узяти в мене інтерв’ю.

Коли я розповів йому, що я тут роблю, він попросив:

– Розкажіть мені про Нья Шику. Її тіло ексгумували на цьому тижні, й у Ватикані розглядають питання про її беатифікацію. Людей закликають давати свідчення про її заступництво.

– Ні, – сказав я. – Це надто інтимна історія. Я її розповім лише в тому разі, як одержу сигнал.

– А який це може бути сигнал? Лише коли хтось заговорить від її імені!

Наступного дня я найняв машину, купив квіти й поїхав у Баепенді. Я зупинився віддалік від церкви, згадуючи службовця фірми звукозапису, який приїздив сюди багато років тому, й про безліч подій, які знову привели мене сюди. Коли я йшов до будиночка Нья Шики, із крамниці одягу вийшла молода жінка.

– Я знаю, що ваша книжка «Мактуб» присвячена Нья Шиці, – сказала вона. – Я певна, вона дуже задоволена.

І не попросила в мене нічого. Ото й був той сигнал, що його я чекав. Й ось вам те свідчення, якого від мене чекають.