Розстрільний календар

У Києві було заплановано створення нового урядового кварталу. Замість ансамблю собору Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря та Трьохсвятительської церкви влада вирішила спорудити будівлі Раднаркому і ЦК КП(б)У, а посере­дині поставити пам’ятник вождю революції — Леніну.

Для оцінки проектів скликали спеціальну комісію, до якої запросили відомого мистецтвознавця Миколу Макаренка. Він розкритикував «ліквідаційний план» і написав телеграму особисто Сталіну, аби захистити культові споруди.

Разом із вченими, завідувачами музеїв та архівів, художниками та істориками він звернувся з листом-протестом до Раднаркому УРСР. Кожен з підписантів отримав відповідь з вимогою відкликати підпис і заспокоїтись. Макаренко відмовився мовчати, і за два роки його заарештували фактично за відмову ставити підпис під актом про знесення Михайлівського Золотоверхого собору: «за контрреволюционную деятельность, выразившуюся в противопоставлении проводимым мероприятиям».

Упродовж трьох років заслання у Казані Макаренко не кидав справу всього свого життя: консультував Центральний історичний музей, викладав у художньому технікумі та стежив за новинами з Києва. У 1936 році його знову заарештовували за «принадлежность к контрреволюционной фашистски настроенной группе, систематическом проведении антисоветской агитации среди коллег и студентов» і вислали на три роки до Томської виправно-трудової колонії № 2. 15 грудня 1937 року — знову арешт і страшний вирок.

4 січня 1938 року Миколу Макаренка стратили у таборі. Місце поховання невідоме. Реабілітований у 1965 році.