Розстрільний календар
- Автор: Герасимюк Елена
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3404-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розстрільний календар». Краткое содержание книги:
Вона згадувала: «Прошел слух, что в село приехали военные. Остановились они в школе и вызывают молодежь и что-то спрашивают, но меня это не тревожило. В 2 часа ночи они пришли за мной, мама плакала, падала на колени, просила не забирать меня… Усадили меня на сани, рядом солдат с винтовкой, и повезли в школу, ту, где я училась... Сразу повели на допрос. Спрашивали такое, что я в жизни не слышала и не видела. Заставили раздеться. В то время зашел старший по чину, уже немолодой человек, и сказал мне: одевайся. Увели в подвал, там я просидела до утра. На следующий день меня увезли в городок Котыченцы, в 7 км от нашей деревни. Там опять допрос и ночь в подвале, так длилось целую неделю. Потом поездом увезли в город Чортков, уже в настоящую тюрьму, одиночную камеру. На допрос вызывали ночью, а днем не давали спать. Следователь был очень строг, унижений было много, требовал говорить то, чего я не знала, а он все что-то писал. Так длилось до 11 мая 46-го года».
Після трьох місяців безкінечних і беззмістовних допитів суд над Анною Гричаник тривав аж… п’ять хвилин. Дівчину було засуджено до 10 років ув’язнення і 5 років обмеження в правах.
Ми ніколи не дізналися би про це, Нюся Гричаник розчинилася б у морі інших жертв режиму, якби на її долю не випала участь в одній із найтрагічніших подій постсталінського ГУЛАГУ — Кенгірському повстанні. Чоловіча і жіноча зони злилися та на 40 днів утворили власну «республіку», населення якої, до речі, більше ніж на 46 % складалося з репресованих українців. Тут Анна встигла по-справжньому обвінчатися зі своїм коханим Костянтином Віттом. Бунт придушили танками.
Гричаник-Витт. Анна. Тяжелая молодость// Воля : Журнал узников тоталитарных систем. —1994. — № 2—3.
Кенгір. Сорок днів свободи: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/uN5YY0
Повстання у таборі Кенгір, спогади Ольги Годяк: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/V8Fqw9
Формозов Микола. Танки врізалися просто у натовп… // Новая газета. — 2012. — 10 декабря. Режим доступу: http://goo.gl/zrPcTK (переклад Олени Бондаренко)
Раздел готического искусства Гиляров читает с таким воодушевлением, что непосвященный студент может сделать вывод, что это было настоящее искусство и что пролетариату не под силу строить свое искусство.
Із анонімної статті у журналі «Кино-кадры»
Колекція музею художнього мистецтва, де працював після звільнення Гіляров, була ідеологічно ворожа режиму. Працівникам доводилося виправдувати сам факт існування світового мистецтва та необхідність ознайомлення з ним.
Знавець світової культури Гіляров, звісно ж, був невиїзним, не мав достатньо літератури та довідників, але листувався з колегами іноземними мовами. Цього вистачило, щоб у 1933 році посадити його до в’язниці за «активну участь у контрреволюційній організації і шпигунському характері зв’язку із закордоном». Після десятків жорстоких допитів та семимісячного ув’язнення його випустили через відсутність доказів. Згодом він зміг повернутися до рідного Музею мистецтв при ВУАН (нині — Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків).
Коли почалася війна, Гіляров відмовився евакуюватися з Києва і лишився на окупованій німцями території — хранитель мав перебувати біля експонатів. На жаль, Сергій Олексійович не зміг запобігти пограбуванню музею. Проте, щоб хоч частину шедеврів залишити нащадкам, Гіляров погодився бути директором музею, щодня ходив туди на роботу. В газеті «Нове українське слово» вийшла низка його публікацій про діячів культури німецького походження. Він завжди і скрізь писав про художників, але водночас наголошував на раніше табуйованих темах: колгоспах, Голодоморі, церквах, знищених більшовиками у Києві... На виставці Музею-архіву Переходової доби, створеного групою київських науковців у 1942 році, були продемонстровані тисячі документів, фото, свідчень. Професор Гіляров одним із перших розповів світові про знищення більшовиками найдавніших храмів, пам’яток культури та мистецтва.
30 грудня 1945 року мистецтвознавця заарештували вдруге. Його звинувачували у співробітництві з нацистською владою під час тимчасової окупації Києва. В «особистому свідченні» зафіксовано діалог дослідника зі слідчим: