Сага про Форсайтів

Босіні наче хлопець розумний, але найбільше в ньому приваблює його простодушність — очевидно, він не вміє дбати про свої інтереси, і грошові справи з ним можна буде легко владнати. Сомс і в думці не мав, що він хоче ошукати Босіні; для нього то було природне міркування, природне для кожної справжньої ділової людини — для тисяч справжніх ділових людей, яких він минав, прямуючи по Ладгейт-Гіл.

Отож, задоволено міркуючи про те, що грошові справи з Босіні легко буде влагодити, він ішов за велінням незбагненних законів свого великого класу — законів самої людської природи.

Хоч Сомс звичайно дивився на вулиці собі під ноги, цього разу, пробираючись крізь натовп, він підвів погляд на баню собору святого Павла. Цей старий собор вабив його до себе, і він не раз, а двічі або й тричі на тиждень під час щоденних мандрів заходив туди і спинявся на п'ять-десять хвилин у бічних вівтарях, читаючи імена й епітафії на надгробках. Сам він не міг би пояснити, чим приваблював його цей величний собор, хіба тим, що давав йому змогу зосередитися на тогоденних справах. Якщо його думки обтяжувало яке-небудь дуже нагальне чи дуже складне діло, котре вимагало якнайпильнішої уваги, він неодмінно заходив сюди і тихенько, як миша, ходив від надгробка до надгробка. Потім, вийшовши так само нечутно на вулицю, Сомс рішуче простував Чіпсайдом, і в ході його відчувався затятий намір, так наче він щойно нагледів якусь річ і твердо вирішив її придбати.

Зайшов він у собор і цього ранку, але замість того, щоб никати між надгробками, підвів очі до колон та склепінь і завмер непорушно.

Його відкинуте догори обличчя прибрало побожного й замисленого виразу, якого прибирають усі обличчя в церкві; в цій велетенській будівлі воно здавалося білим, як крейда. Руки в рукавичках він тримав перед собою, стискаючи ручку парасольки. Ось він підвів їх. Може, його охопило священне натхнення.

«Атож,— подумав він,— для картин мені треба конче мати приміщення».

Того вечора, повертаючись із Сіті, він зайшов у контору Босіні. Архітектор — без піджака, з люлькою в зубах — креслив якийсь план. Пити Сомс відмовився і зразу перейшов до діла.

— Якщо ви не дуже зайняті в неділю, поїдьмо зі мною до Робін-Гіла, скажете мені свою думку про одну ділянку для будівництва.

— Ви надумалися будувати дім?

— Може, й надумався,— відповів Сомс,— але нікому про це не кажіть. Я хочу знати вашу думку, та й годі.

— Розумію,— сказав архітектор.

Сомс оглянув кімнату.

— Височенько ви забралися,— зауважив він.

Йому згодяться будь-які відомості про те, над чим працює Босіні й чи багато в нього роботи.

— Поки що мене це приміщення влаштовує,— відповів архітектор.— Просто ви звикли до просторих хоромів.