Сага про Форсайтів

І вся її незбагненна нерозважлива неприязнь до чоловіка вразила його з подвійною силою. А шкода! Така мила жіночка, і він, Джеймс, міг би подружитися з нею, якби вона захотіла. Останнім часом вона заприязнилася з Джун; з того їй немає користі, немає аніякісінької користі. В неї з'явилися власні погляди. Він не розуміє, навіщо їй воно здалося. Вона має гарний дім і все, чого душа забажає. Ні, приятелів хтось повинен їй вибирати. А то чекай біди.

Маючи звичай боронити скривджених долею, Джун і справді витягла з Айріні признання і у відповідь підбивала боротися з гнітом, а то й узяти розлучення. Та, слухаючи ці розмови, Айріні замислено мовчала, наче їй було страшно навіть подумати про свідомо обмірковану боротьбу. Він ніколи її не відпустить, сказала вона Джун.

— Ну то й що?— вигукнула Джун.— Хай собі як хоче, а ви стійте на своєму!

І вона дещо вибовкала у Тімоті; коли Джеймс почув про те, він, природно, злякався і обурився.

Що, коли Айріні вирішить — він ледве зважився подумати таке,— вирішить покинути Сомса? Думка та здалася йому такою невимовно страшною, що він одразу її відігнав; вона викликала темні видіння, він уже чув, як усі родичі плещуть язиками, і жахнувся, збагнувши, яка близька для нього і для його сина загроза публічного скандалу! На щастя, Айріні не має грошей: п'ятдесят фунтів на рік — це ж мізерія! І він презирливо згадав покійного Герона, що не залишив їй ніякого спадку. Він так глибоко поринув у свої невеселі роздуми, сидячи над келихом вина і схрестивши під столом свої довгі ноги, що навіть не встав, коли дами виходили з їдальні. Треба поговорити з Сомсом, треба його попередити, застерегти; тепер, коли він довідався про цю загрозу, їм необхідно вжити якихось заходів. І він несхвально відзначив, що келих Джун, як був, так і лишився повний.

«Все це накоїло дівчисько,— міркував він.— Айріні ніколи б сама до такого не додумалась». Джеймс мав багату уяву.

Його роздуми порушив голос Свізіна.

— Я дав за неї чотириста фунтів,— казав він.— Певна річ, це справжній витвір мистецтва.

— Чотириста фунтів! Гм! Гроші чималі!— озвався Ніколас.

Вони розмовляли про громіздку скульптурну групу з італійського мармуру, що стояла на високому постаменті (теж мармуровому); ця група поширювала в їдальні культурну атмосферу. Менші фігури — їх було шість,— вигадливо вирізьблені голі жінки, показували на центральну фігуру, теж голу й жіночу, яка показувала на себе; все це створювало у глядача вельми приємне відчуття її надзвичайної цінності. Тітонька Джулі, яка сиділа навпроти тієї групи, цілий вечір докладала всіх зусиль, щоб не дивитися на неї.