Колгосп тварин
- Автор: Оруэлл Джордж
- Год: 1947
- Язык: украинский
- Год: Прометей
- Переводчик: Ігор Іванович Шевченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Колгосп тварин». Краткое содержание книги:
«Потрібна негайна поміч, – сказала Конюшина. – Хай хтось побіжить та скаже Квікунові що трапилось.»
Усі тварини зразу погнались до панського будинку переказати Квікунові новину. Остались тільки Конюшина і Беніямін, що ліг побіч Гнідка і мовчки відганяв від нього мух своїм довгим хвостом. Більш-менш за чверть години появився Квікун, повен співчуття та жалощів. Він сказав, що товариш Наполеон з найглибшим сумом дізнався про це нещастя, що трапилось із одним з найбільш відданих трудівників колгоспу і що він вже веде переговори, щоб вислати Гнідка на лікування до Вілінгдонської лікарні. Ця вістка трохи збентежила тварин. Крім Марічки й Білана ніхто із тварин не покидав ніколи колгоспу; вони нерадо уявляли собі свойого товариша в руках у людських істот. Проте, Квікун без труднощів переконав їх, що опіка коновала у Вілінгдоні буде для Гнідка корисніша за лікування в колгоспі. Більш-менш через пів години, коли Гнідко трохи прийшов до себе, його не без труднощів поставили на ноги; тоді він пошкутильгав до стайні, де Конюшина з Беніяміном підстелили йому м’якої соломи.
Два дні Гнідко простояв у стайні. Свині прислали велику пляшку гвоздикових ліків, знайдених у скринці з ліками, що висіла в купальні. Гнідко приймав ці ліки з рук Конюшини двічі на день після їжі. Вечорами вона лягала у його стайні і розмовляла з ним, а Беніямін відганяв мух. Гнідко заявляв, що не є стурбований цим випадком. Якщо він видужає швидко, то може надіятись ще на три роки життя; він очима уяви бачив уже мирні дні, що їх проводитиме у кутку великого пасовища. Тепер, на дозвіллі, він уперше зможе вчитись і розвивати свій розум. Він казав, що наміряється присвятити решту свого життя на вивчення дальших двадцяти дев’яти літер абетки.
Беніямін і Конюшина могли перебувати з Боксером тільки після роботи, а віз, що мав його забрати, приїхав в полудень. Усі тварини якраз пололи бур’яки під доглядом, коли їх здивувала раптова поява Беніяміна: Він гнався щодуху від будівель колгоспу і репетував щосили. Вони вперше бачили Беніяміна схвильованим – більш того, ніхто досі не бачив, щоб він колинебудь так гнався. «Хутко, хутко! – кричав він. – Зараз же ходіть! Забирають Гнідка!» Не чекаючи на дозвіл свині, тварини припинили працю і помчались до обійстя. Так воно й було: на подвір’ї стояв великий, закритий віз; в нього була запряжена пара коней; стіну воза прикрашував якийсь напис; на передку сидів чолов’яга хитрого вигляду, в мілкому капелюсі. Стоянка Гнідка була порожня.
Тварини юрбою оточили воза. «Бувай здоров, Гнідко! – Закричали хором, – бувай здоров!»
«Дурні! Дурні! – Гукав Беніямін, дрібцюючи довкола них і копаючи землю малими копитцями. – Дурні! Чи не бачите, що написано на стінці цього воза?»
Це спинило і втихомирило їх. Дереза почала відчитувати слова, літеру за літерою. Та Беніямін відіпхнув її на бік і прочитав серед смертельної мовчанки:
«Альфред Сіммондс, Коноріз і Продуцент Клею, Вілінгдон. Продавець шкур і кістяної муки. Постачання халабудок для собак.» Розумієте що це значить? Гнідка везуть до коноріза!»
Крик жаху роздався з грудей усіх тварин. В цей мент чолов’яга на передку шмагнув по конях і віз жвавим труськом рушив з подвір’я. Усі тварини кинулись за ним і кричали щодуху. Конюшина протиснулась наперед. Віз починав котитись все швидше й швидше. Конюшина спробувала примусити негнучкі члени до гальопу, але не спромоглась на більше як швидкий клус. «Гнідку! – гукала вона. – Гнідку! Гнідку! Гнідку!» Гнідко неначе почув голос назовні, бо якраз в цей мент його лице з білою смугою на носі появилося у малому віконці, що було ззаду воза.
«Гнідку! – закричала страшним голосом Конюшина. – Гнідку! Виходь! Виходь швидко! Тебе везуть на смерть!»
Усі тварини підхопили заклик: «Виходь, Гнідку, виходь!» Але віз уже набирав скорости і віддалявся від них. Невідомо, чи Гнідко зрозумів Конюшинині слова. Але через хвилину обличчя його щезло у віконці і з середини воза почулось силенне торохтіння. Він намагався вирватись на свободу, б’ючи в двері. Був час, коли Гнідкові вистачило б кілька раз вихонути, щоб побити цілого воза на тріски. Та, на жаль, сила покинула його; через короткий час звуки торохтіння копитами почали слабшати. Тварини з розпуки почали благати коней, що тягли воза, зупинитися. «Товариші, товариші! – гукали вони, – не везіть на смерть свого брата!» Та нерозумні звірі, надто темні, щоб второпати в чому справа, тільки прищулили вуха і придали ходи. Обличчя Гнідка не появилось удруге у віконці. Комусь прийшла думка побігти навперейми й закрити п’ятизасувні ворота. Але було вже запізно: віз за мить проїхав крізь них і почав швидко зникати на шляху. Гнідка не бачили більше.