Циклон
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Иван Федотович Карабутенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Циклон». Краткое содержание книги:
В романе ЦИКЛОН известный украинский писатель, лауреат Ленинской премии Олесь Гончар продолжает разработку одной из ведущих тем своего творчества - тему военно-патриотическую. Это многоплановое и многопроблемное произведение посвящено прежде всего подвигу советских людей в годы Великой Отечественной войны, преемственности героических традиций, борьбе советского народа за мир на земле.
Важные, волнующие проблемы, к которым О. Гончар обращался и в других своих романах, повестях и рассказах, в романе Циклон раскры-ваются в оригинальной форме лирико-философских раздумий о судьбах и характерах людей, о жизни родного народа.
Главный герой романа, ветеран Великой Отечественной войны Богдан Колосовский, знакомый читателям по роману Человек и оружие, в наши дни стал известным кинорежиссером. В процессе создания фильма о своих однополчанах - отважных, честных воинах, оставшихся верными патриотическому долгу в самых трудных условиях,- Колосовский и его коллеги по киностудии (оператор Сергей, киноактриса Ярослава) стре-мятся с предельной полнотой раскрыть природу всенародного подвига в войне против фашизма.
- Ставимо координати, і телескоп, як бачите, наводиться автоматично… На потрібну нам ділянку неба.
- Він у вас як живий, - каже оператор. - Повертається так осмислено… І та щілина неба! Звідси його якось інакше сприймаєш… Все це доконче потрібне людині? Як по-вашому: дослідження галактик - це справді не менш важливо, ніж, скажімо, дослідження людського болю?
Професор подивився на нього вникливо, помовчав аж ніби ображено. Нічого не відповів.
- Тоді дозвольте невігласу ще одне запитання з тих, які вже, мабуть, вам набридли…
- Чи життя є на інших планетах? - догадався професор.
- Так, життя. Не аміачне яке-небудь, а життя в нашому розумінні?
- Я теж хотів би знати, - професор замислився, поклавши руку на тіло телескопа.
Розглядали потім знімки Марса, добуті одним із космічних кораблів.
- Бачите, пустеля, - діловим тоном казав професор. - Де ті канали? Воронки, кратери, суцільні Каракуми, розбомблені метеоритами…
- То що ж - Земля тільки оазис у світовому безмежжі? - нахмурився Сергій.
- Не знаю, не знаю… Певен тільки, що рідкість вона і, як рідкість божественну, геніальну, маємо берегти її.
І ще доказував спектри, па яких вони мало розумілись, численні знімки неба: все темпе, в білих цяточках…
- Космос…
- Холодом віє від нього…
Сергій, ожвавінши, в подробицях розпитував про техніку фотографування, - це його зацікавило в погляду фахового.
- Як, скажімо, фотографувати Венеру, завжди окутану суцільними хмарами?
- Її важко фотографувати. Надто ж, коли проходить побіля Сонця: в цей момент вона “тоне” в яскравості сонячного ореолу. І тільки в таких ось місцях, в гірських умовах, де сонячний ореол ослаблений, вдається спостерігати ту загадкову красуню, бачити вузький її серп…
- Вдуматись тільки: людина, як весільну пару, фотографує планети у їх сонячнім вбранні, - заговорив оператор. - День у день досліджує й саме світило, розгадує його, батька фотосинтезу й самого життя… Магія, чудо часу і разом з тим… - Він помовчав, покудлав п'ятірною голову кудлату, потім знов, запалившись, звернувся до професора: - А сонячні бурі, як вп вважаєте, справді впливають па наші земні діла? Сонячний вітер, вибухи, оті самі “збурення…” Дуже вони позначаються па пашім житті в цілому й па самопочутті та поведінці окремих людей? І на якості наших фільмів, скажімо?
- Переживаємо рік Спокійного Сонця, - усміхнувся професор.
- А я й по помітив, - зізнався оператор. - Скоріш подумав би, що маємо рік Сонця Бурхливого…,
- Спокійне чи Бурхливе - різницю помітить не кожен. До того ж із Землі дедалі гірша видимість: багато куряви розвели.
- Так ось що заганяє вас сюди! -пожартував Сергій. - Від бур земних, від тайфунів та торнадо втікаєте на ці верхогір'я?
- Від пилюги цементної, від сажі ТЕЦів,-уточнив астроном. - Бo господарник, він утилітарист, часом далі свого носа не бачить… Дехто поводиться так, ніби на ньому кінчається життєвий цикл, і після нього життя припинить спін рух, і майбутнє не виставить ніяких оцінок. А воно я; буде, прийде. Людство не бездітне! Нащадки прийдуть і скажуть своє слово про нас: як ми жили? Що думали, що і як - головне: як! - робили…
Була пауза роздуму. Після того професор знов повернувся до своїх спектрів, галактик, спалахів та вибухів, і незвично було їм слухати людину, що оперує міріадами зірок, відстанями в мільйони світлових років… До того ж ті спектри, які він досліджує, вибухи, які бачить сьогодні, стались безліч мільйонів років тому, коли ще, може, й сама планета ііе народилась.
- А вам не сумно? - запитав оператор.
Професор не зрозумів:
- Чого?
- Що видимий світ, вами досліджуваний, - це, власне, відлетілий, давноминулий світ? Відгорілий у далях, у таких часових правічностях, що їх навіть багатій уяві нелегко збагнутії?
- Сумно буває від іншого, - довірливо мовив професор. - Що на людину, хай навіть могутнього інтелекту, навіть коли стане вона найближча до якихось важливих істин, неминуче насувається зима старості.
Сергій глянув на професора запитливо:
- Старість - це трагедія?
- Якщо є трагедія старості, то, гадаю, не в тому вона, що старіється тіло…