Оповідання та повісті, окрушини
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: ТВОРИ В П'ЯТИ ТОМАХ #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Оповідання та повісті, окрушини». Краткое содержание книги:
Голос його тремтів, і Забейко сам відчував, що цей його сентиментальний тон не на місці.
— А мама? — майже з криком вирвалося у Мотрі. — Чому ти не відповідаєш на те, що я тебе питала, тату? Ти повернешся чи не повернешся до нас?
— Я не можу, Мотронько…
— Як-то не можеш? Чому не можеш?
Вона відійшла від нього вбік. Стояла з палаючими очима, розгарячкована, небезпечна у своїй готовності засудити, не вислухавши виправдання.
Забейко побачив, що порозуміння між ним і Мотрею не настане так скоро… Логіка його аргументів поки що була недоступна її вікові. Адже він прекрасно здавав собі справу, що, незважаючи на нелегке життя, в дівчини зовсім не було життєвого досвіду, до якого могла звернутись його логіка.
— Мотронько, — хотів він знову пригорнути її до себе, але вона вирвалася з його рук, — ти підростеш, станеш зовсім дорослою і тоді зрозумієш, що твій батько правильно вчинив, що не став жити з вами разом. Тепер ти цього не в силі зрозуміти. Я хочу тільки спитати тебе, чи легко було б тобі на серці, коли б ти одного дня викрила, — а такі речі завжди викриваються, — що ніякі сердечні почуття не зв'язують твоїх батьків… а все те тільки маскування… тільки про людей… тільки дітей ради. Така фальш була б, повір своєму татові, нам усім не під силу. І хтось із нас раніше чи пізніше не витримав би. Мотронько, ну чого? Що сталося?
Мотря впала лицем на диван і заридала.
Забейко підійшов до дивана, але не насмілився доторкнутись до своєї дочки. Він добре розумів, що принесло їй розчарування: міражний палац виявився халупою з повибиваними вікнами й дверима.
Проте, незважаючи на весь тягар болю, що давив його серце, Забейко відчув полегшення від того, що знайшов у собі мужність сказати правду своїй дитині. Це була ота чесність, якої завжди прагнув у відносинах з людьми. Коли пройде перший біль від розчарування, мала поміркує і визнає, що батько мав рацію…
1937
РОМАН ЖЕНИТЬСЯ
Якби був травень і цвів бузок, то молодій людині можна б пробачити її божевілля. Але це була осінь. Сльотава, захмарена.
Якби молодий парубок дістав підвищення платні бодай на яких десять злотих, можна було б, махнувши рукою, сказати: радість на мозок вдарила неборакові.
Але де ж хто чував таке, щоб за нинішніх часів підвищували платню бухгалтерові в гарбарні! А проте Романові вдарила в голову думка одружитись. Отак знічев'я, як декому ні звідти ні звідси з'являється охота покінчити з собою або напитись до непритомності. Буває. Пишуть у книгах, що «душі і моря не вичерпаєш долонею». Можливо, так би мовити, психологічною основою цього раптового й несподіваного рішення виявилась та обставина, що в Романа було кохання. Давнє і, як то кажуть, випробуване.
Таке собі ні занадто гарне, ні погане русяве дівчатко, що майже не вимовляло букву «р», ходило колись до учительської семінарії, а тепер цілими днями висиджувало над гаптуванням для крамниці і було розумне, тобто не мало, бідне, претензій до Романа за те, що той не жениться. Воно й розуміло: з чим? З тими мізерними вісімдесятьма злотими на місяць? Сказати правду, то вона вже не раз у думці обертала тими вісьмома десятками злотих на всі лади. Розтягала їх, як швець шкіру, але все одно ніколи не могла звести кінці з кінцями. На їжу і дуже-дуже погану кімнатку ще вистачило б, а далі? Що далі, коли довелося б колиску справити до тієї дуже поганої кімнати? Чим тоді було б дихати? Ні, ці мрії не для таких, як вони з Романом. А втім, хіба вони перші, що не можуть побратись тому, що їм до місячного бюджету бракує кільканадцяти злотих? Десятки, сотні — що сотні! — тисячі отаких, як вони, молодих пар заздалегідь засуджені на вічну молодість і вічне кохання.
Так думала Туся. Це відчував і Роман і тому був просто безпорадний почати з Тусею балачку про свій намір. Це було щось більше, ніж відвага. Це було зухвальство. Більше за зухвальство: це була, одверто кажучи, образа для порядної дівчини. Дивіться: жених, чоловік, голова родини, батько дітям — з вісімдесятьма злотими на місяць! І до того ж людина з претензіями на інтелігента!
Та почати якось треба було! І Роман вибрав такий пункт:
— Знаєш, мала, я зробив один дуже цікавий експеримент!
Очі дівчини піднялися над шитвом.
— Я випробував на собі, що людина може їсти тільки двічі на день. Розумієш? Їсти пізніше обід, а потім без вечері лягати спати… Чудово спиться!
Туся не захопилась відкриттям:
— Такий рецепт добрий для тих, що хворіють на ожиріння серця. А такому сухореброму, як ти, не шкодило б і п'ять разів на день їсти…